Меню

Всесвітня література українською мовою

Тематичне меню

Допомога проекту

Корисні посилання:

Не обов'язково література

Дещо корисне


Вітаємо на теренах бібліотеки

Бібліотеки вперше з'явилися на древньому Сході. Звичайно першою бібліотекою називають збори глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н.е., знайдене в храмі вавилонського міста Ниппур. В одній із гробниць біля єгипетських Фив був виявлений ящик з папірусами часу ІІ перехідного періоду (XVІІІ - XVІІ вв. до н.е. ). В епоху Нового царства Рамзесом ІІ було зібрано близько 20 000 папірусів. Найвідоміша древневосточная бібліотека - збори клинописних табличок з палацу ассірійського царя VІІ століття до н.е.. Ашшурбанипала в Ниневии. Основна частина табличок містить юридичну інформацію. У древній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклее тираном Клеархом (ІV століття до н.е. ).

Библиотека - установа, що збирає й зберігає добутки печатки й писемності для суспільного користування, а також здійснює довідково-бібліографічну роботу. У цей час усе більше поширюються й входять до фонду бібліотеки мікрофільми, аудіо- і відеокасети, діапозитиви, оптичні носії (CD-ROM).

Тож, запрошуємо до перегляду сторінок Вашої електронної бібліотеки!

Розділи бібліотеки по тематиках

Решта лінків

Республіка ШКИД

КАУФМАН ТЛО ОФЕНБАХ


      Шкида на дозвіллі. - Барон у полупердончике. - Спогаду колишнього кадета. - Про Миколу Другому й просвирке з маслом. - Кауфман. - Держиморда, люблячих кішок.

      У класі четвертого відділення слабко мерехтять вугільні лампочки... Але стінам стрибають сірі безформні тіні.
      У розпеченої грубки сидять Ненька, Янкель і Циган. Вони напівголосно розмовляють і, по черзі затягаючись цигарковим недокурком, пускають дим в вузьке жерло топлення.
      Полум'я грубки, що палиться, кидає на їхні обличчя червоний зарьовій відсвіт.
      Інші шкидцы розбрелися по різних кутах класу; обладающие гарним зором читають, інші бешкетують - возяться, треті, прикрившись дошками парт, дмуться в очко. Окраєць грає з Горобцем у шахи, одержує мат за матом і по недосвідченості не відає, що Горобець його надуває.
      Данилов і Ворона, сівши на підлогу в класної дошки, знайшли гру, більше для себе цікаву - "ножички", - кидають по черзі перочинный ніж.
      - З долоньки! - кричить Ворона й підкидає ніж.
      Ніж упивається в зашарпанную дошку підлоги.
      Потім кидає Данилов. У нього - промах.
      - З мизинчика! - знову кричить Ворона й знову вбиває ніж.
      Зробивши кілька вдалих кидків, він різницю прощелкивает Данилову по чолу міцними, дзвінкими клацаннями. Широкоплечий Данилов, нагнувши голову, тупо дивиться в підлогу, при кожному клацанні здригається й моргає.
      У класі не галасливо, але й не тихо, - голоси зливаються в нерівний гул...
      Заходить вихователь... Він нюхає повітря, зауважує дим і запитує:
      - Хто курив?
      Ніхто не відповідає.
      - Клас буде записаний, - повідомляє халдей і виходить,
      Після його відходу гри припиняються, усі починають скиглити на трійку, сидячу в грубки. Ті у свою чергу огризаються на граючим в очко.
      Золотушний камчадал Соколов, по кличці Пьер, скінчивши читання, підходить до граючої в шахи й починає приставати до Горобця.
      - Піди, - говорить Горобець.
      - Ніяк немає-з, - відповідає Пьер.
      - У зуби дам.
      - Дай-З.
      Але щуплий Горобець у зуби не дає, а заглиблюється в обмірковування ходу.
      Пьеру стає нудно, він сідає за парту й, пристукивая дошкою, починає співати:

      Спи, дитя моє рідне,
      Бог твій сон зберігає...
      Твоя мама-друкарка
      По ночах не спить.
      Брат її вбитий у Кронштадті,
      Хлопчик молодої...

      У цей час у класі з'являється Викниксор. Усі підхоплюються. Картярі нишком підбирають, що розсипалися по підлозі карти, а Янкель, що не встиг сховати цигарку, гасить її носком чобота.
      Разом з Викниксором у клас увійшов здоровенний здоровань, одягнений у вузький, с золотими ґудзиками, мундирчик... Мундир у здорованя маленький, а сам здоровань великий, тому рукава ледь доходять йому до ліктя, а на животі відсутній золотий ґудзик і зяє діра.
      - Новий вихованець, - говорить Викниксор. - Мстислав Офенбах... Хлопчик розвитий і сильний. Кривдити не будете... Правда, хлопчик?
      - В-Гу, - мукає Офенбах таким басом, що не віриться, начебто голос цей належить йому, а не тридцятирічному чоловікові.
      - Хлопчик, - глумливо шепотить хтось, - нічого собі хлопчик. Мабуть сильніше Цигана...
      Коли Викниксор іде, усі обступають новачка.
      - За що пригнали? - любопытствует Япошка.
      - Бешкетував... удома, - басить Офенбах. - Мене мильтоны вели, так би не пішов.
      Він посміхається. Посмішка в нього дитяча, що не підходить до мужнього, грубій особі.. Відразу все чомусь вирішують, що Офенбах хоча й сильний, але незлий.
      - Скільки тобі років? - запитує Циган, що вже зачув у новачку конкурента по силі.
      - Чотирнадцять, - відповідає Офенбах. - Сьогодні саме іменинник... Це мені мамаша подарочек зробила, що пригнала сюди.
      Він оглядає сірі стіни класу й смутно посміхається.
      - Нічого, - говорить Японець. - Подарочек не так вуж поганий... Зживемося.
      - Невже тобі чотирнадцять років? - задумливо говорить Янкель. - Чотирнадцять років, а вид гужбанский - прямо купець приволзький якоїсь.
      - И вірно, - говорить Горобець. - Купець...
      - Купець, - підхоплює Окраєць.
      - Купець, - посміхається Офенбах, не відаючи, що одержує цю кличку навіки.
      - А що це в тебе за полупердончик? - запитує Янкель, указуючи на мундир.
      - Це - кадетська форма, - відповідає Купець. - Я адже до революції в кадетському вчився. У Петергофском, потім в Орловському.
      - Эге! - викликує Янкель. - Виходить, шляхетного походження?
      - Так, - відповідає Купець, але без усякої гордості, - шляхетного... Батько мій офіцер, барон остзейский... Прізвище-Те моя повна - Вольф фон Офенбах.
      - Барон?!. - ірже Янкель. - Здорово!..
      - Так тільки життя-те моя не краще вашої, - говорить Купець, - теж з дитинства будинку не живу.
      - Добре, - заявляє Япошка. - Пускай ти барон, нас не стосується. У нас - рівноправність.
      Потім усі всідаються до грубки.
      Купець сідає, як індійський вождь, посередині на ламаний табурет.
      Він почуває, що всі дивляться на нього, самовдоволено посміхається й щулить і без того вузькі очі.
      - Виходить, ти тово... кадет? - запитує Янкель.
      - Кадет, - відповідає Купець і, посміхаючись, додає: - Колишній.
      Кілька митей триває мовчання. Потім Ненька тонким, пискливим голосом запитує:
      - У вас адже всі князі так барони навчалися... Так?
      - Фактично, - басить Купець, - всі дворянського звання. Не нижче.
      - Ишь ти, - говорить Горобець. - Князів, виходить, бачив. За ручку, може бути, здоровався.
      - И не тільки князів. Я й самого Миколи бачив.
      - Миколи? - викликує Окраєць. - Пануючи!
      - Дуже навіть просто. Він до нас у корпус приїжджав, а потім я його часто бачив, коли в палацовій церкві у вівтарі прислужував. Эх, жисть тоді була - малина сунична!..
      Купець зітхає:
      - Просвирками харчувався!
      - Просвирками?
      - Так, просвирками, - говорить Купець. - Смачні просвирки були в палацової церкви, чудові просвирки. Напихаєш їх, бувало, штук двадцять за пазуху, а після з товаришами жереш. З маслом їли. Смачно...
      Він мрійливо проводить рукою по чолу й знову зітхає:
      - Тільки засипався дуже неприємно!
      - Розкажи, - говорить Японець.
      - Розкажи, розкажи! - підхоплюють хлопці.
      И Купець починає:
      - Звичайно я, виходить, у корпус тягав просвирки, - там їх і шамали... А отут поскупився, захопив маслечка, думаю - у вівтарі, де-небудь в ризниці, поснідаю. Ну от... На амвоні служба йде, диякон "Урятуй, господи, люди..." заспівує, а я перочинный ножичок вийняв і просвирочки розріжу. Нарізав штук п'ять, маслом намазав, склеїв, хотів за пазуху класти, а отут, виходить, панотець, батько Веньямин, входить, щоб йому порожньо... Ну я, звичайно, всі просвирки на блюдо й очі в стелю. А він мене на палацову кухню за окропом для причастя посилає. Приходжу звідти з окропом - немає просвирок, віднесли вже. Здрейфив я здорово. Усе сидів у ризниці й тремтів. А потім батя входить. У руках просвирка. Рука трясеться, як холодець. "Це що таке? - запитує. - А?" Ну, безумовно, мене в три шиї, і в корпусі, в карцері, двоє доби пропрів. Виявляється, батя Миколі, самодержцеві всеросійському, став подавати просвирку, а половинка відклеїлася - і на підлога... Конфузу, говорять, було... Потіха!
      Хлопці регочуть. У цей час тріскотить дзвінок.
      - Спати хряемте, - говорить Горобець.
      - Що це? - дивується Купець. - Так рано спати?
      - Так, - відповідає Японець. - У нас закони суворі. Хоча не суворіше, звичайно, кадетських, а все-таки...
      У спальні згадують, що Купець не одержав від кастелянші постільне білизна. Кастелянша працює до шести годин, і пізніше білизна не одержати.
      - Дрібниці, - говорить Японець. - Зберемо з бору по сосонці... Выспится.
      Ліжок порожніх багато, збирають білизну: хто подушку, хто ковдра, хто простирадло дає. З подушок роблять матрац, і постіль у Купця виходить не гірше, ніж в інших.
      Купець укладається, загортається в сіру волохату ковдру й басить:
      - Спокійної ночі, робя!
      Потім засипає, хропе, як кабанів, і не чує приглушених розмов хлопців, які тягнуться за північ...
      Ранком черговий проходить по спальні, дзвонить у сріблистий дзвіночок. Вихованці підхоплюються, швидко одягаються й біжать в умывальню. Коли вся спальня вже на ногах, всієї постелі прибрані, ковдри складені вчетверо й лежать на подушках, черговий зауважує, що новий вихованець четвертого відділення спить.
      Черговий - першокласник Козлов, маленький, гугнявий, - біжить до офенбаховской ліжка й дзвонить над самим вухом Купця. Той прокидається, підхоплюється й недоумевающе дивиться в особу чергового.
      - Ти чого, сволота?
      - Вставай, пора... Всі вже встали, чай ідуть пити.
      Купець кепсько лається, знову залазить під ковдру й повертається спиною до Козлова.
      - Так вставай же! - тягне Козла.
      Йому потрапить, він одержить запис в "Літопис", якщо не всі вихованці будуть розбуджені.
      - Вставай, ти... - гнусит він.
      Купець раптово підхоплюється, скидає із себе ковдра й з розмаху вдаряє Козла по щоці. Козел взвизгивает, хапається за щоку й, вибігаючи зі спальні, кричить:
      - Накочу! Будеш битися, сволота!
      Але скаржитися Козел не йде - фіскалів у Шкиде не люблять.
      Через хвилину Козел вертається в спальню з Японцем, покликаним для впливу на Купця.
      - Агов, барон, вставай! - говорить Японець, смикаючи Купця за плече.
      Купець висуває голову з-під ковдри.
      - Пішли ви подалі, а то...
      Але він уже прокинувся.
      - Що будите-те? - хмуро басить він. - Котра година?
      - Вісім, початок дев'ятого, - відповідає Японець.
      - Чорт, - тягне Купець, але вже добродушно. - Раненько ж вас піднімають. У нас у корпусі й те полдевятого взимку будили.
      - Добре, - говорить Японець, - вставай.
      - А я от раз дядька побив, - згадує Купець. - Кузьмичем кликали. Вуж зорю програли, а я сплю... Він мене будить. А я йому раз - у вухо...
      Купець мрійливо посміхається й висуває з-під ковдри ноги.
      - Ідемо вмиватися, - говорить Японець, коли Купець, напнувши мундирчик, защібає збережені на ньому золоті ґудзики.
      В умывальне домиваються лише два чоловіки. Костец коштує у вікна й відзначає в зошиті пташками що вимилися.
      - Як прізвище? - запитує він у Купця, потім додає: - Зніми куртку.
      Купець знехотя знімає мундир і знехотя, ліниво обполіскує особу й шию.
      Халдей оглядає вымывшегося для першого разу поблажливо й ставить у зошит пташку.
      - Ну, хлопці, - говорить після чаю товаришам Японець. - Барон-Те наш - вышибалистый... Держимордою буде, хоча й добродушний.
      А добродушність Купця з'ясовується в той же день.
      Купець іде в гардеробну одержувати білизну. Там він знімає із себе кадетський мундир і порвані штани кльош і облачається в казенне - полотняні сорочку й штани.
      Кастелянша Лимкор (Лимонна скоринка) або Амвон (Американська вонючка) - стара діва, що любить часом від нудьги поговорити з вихованцями, - розпитує Купця про його життя.
      - Тварин любиш? - запитує вона, сама жагуче обожнює собак і кішок.
      - Люблю, - відповідає Купець. - Я всіх тварин люблю - і собак, і кішок, і людей.
      Амвон розповідає про це вихователям, а ті товаришам Купця.
      За Купцем залишається репутація сильного, запального, але добродушного хлопця.
      У Шкиде, а особливо в четвертому відділенні, він одержує диктаторські повноваження й користується більшим впливом у справах, що вирішуються силоміць. Однокашники кличуть його шанобливо Купа, а вихователі - "ледарем першої гільдії".
      Учитися Купець не любить.
[далі]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48]

Так кажуть...

Уся друга половина людського життя складається, звичайно, з одних тільки накопичених у першу половину звичок.
Федір Достоєвський

Література, книжки, журнали

Реклама

Спонсорство

Довідка