Меню

Всесвітня література українською мовою

Тематичне меню

Допомога проекту

Корисні посилання:

Не обов'язково література

Дещо корисне


Вітаємо на теренах бібліотеки

Бібліотеки вперше з'явилися на древньому Сході. Звичайно першою бібліотекою називають збори глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н.е., знайдене в храмі вавилонського міста Ниппур. В одній із гробниць біля єгипетських Фив був виявлений ящик з папірусами часу ІІ перехідного періоду (XVІІІ - XVІІ вв. до н.е. ). В епоху Нового царства Рамзесом ІІ було зібрано близько 20 000 папірусів. Найвідоміша древневосточная бібліотека - збори клинописних табличок з палацу ассірійського царя VІІ століття до н.е.. Ашшурбанипала в Ниневии. Основна частина табличок містить юридичну інформацію. У древній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклее тираном Клеархом (ІV століття до н.е. ).

Библиотека - установа, що збирає й зберігає добутки печатки й писемності для суспільного користування, а також здійснює довідково-бібліографічну роботу. У цей час усе більше поширюються й входять до фонду бібліотеки мікрофільми, аудіо- і відеокасети, діапозитиви, оптичні носії (CD-ROM).

Тож, запрошуємо до перегляду сторінок Вашої електронної бібліотеки!

Розділи бібліотеки по тематиках

Решта лінків

Республіка ШКИД

ЗОРЯ



      Однак Окраєць при всіх своїх поетичних талантах був безграмотний і уже з першого номера скандально опростоволосился.
      На першій сторінці Горбушкина видання з нагоди колишнього місяця три назад спектаклю красувався малюнок з пушкінського "Бориса Годунова".
      Малюнок Окрайця зображував Японця в ролі Годунова, з більшим жезлом в руці.
      Але не малюнок змусив всю школу підкочувати зі сміху, а пояснювальна напис під ним: Юлыстрация до трогедие "Борис Гадунв".
      Окраєць умудрився в п'яти словах зробити сім помилок і здорово поплатився.
      Поетичні "Зорі" читали всі й не тому, що шкидцев дуже вуж цікавила поезія, їх читали как.гарний гумористичний журнал, і навіть Янкель ображався:
      - Сволота цей Окраєць... Конкурент.
      Особливо діставалося Горбушкиной ліриці. Вона викликала такий дружний сміх, якому могли позаздрити самі дотепні фейлетони "Комара".
      Але Окраєць ніяк не міг зрозуміти, над чим сміються шкидцы, і був ображений. Ще б! Над створенням свого журналу він просиджував ночі, у вірші вкладав всю душу, і, на його думку, виходило дуже красиво. Окраєць був лірик від природи, але лірикові він розумів по-своєму. Але його словам, "лірика - це коли від себе писати й коли нудно писати". Писав він свої нудні вірші тільки тоді, коли його карали; от один з його віршів:

      Будинок жовтий наш старезний і старий,
      Увесь час із труб іде дим.
      Заведучий - славний наш малий,
      Але нудно стає з ним.
      Мені стало всі жальше й жальше
      Дивитися з порожнього вікна.
      Умчатися б куди подалі,
      Де нова світить земля.

      Але коштувало тільки Окрайцю помістити цей вірш у своїх "Зорях", як уже вся школа підкочувала від реготу, а "Комар" у новому відділі "По шкидским журналам" безжалісно знущався з Горбушкиной лірики:
      "Очевидно, позт Горбушенция - дуже спостережлива людина, недарма він помітив таке чудове явище, як "увесь час із труб іде дим". Ми боїмося одного: як би не пішов дим з іншого якого місця, наприклад, з "Зір" або з Горбушкиной голови, якому порожня справа "дивитися всі жалыпе і жалыпе з порожнього вікна". Крім того. Окрайцю хочеться "умчатися куди подалі". Ми із задоволенням виконаємо його бажання й посилаємо милого поета "куди подалі". Живи собі там, Горбушечка, так віршики пописуй".
      Однак Окраєць залишився твердий, ліричних вправ не залишав і регулярно випускав "Зорі".
      Уже шість журналів виходило в одному тільки четвертому відділенні. Таке достаток друкованих органів звернуло на себе увага всієї школи й ще більше прославило старшокласників.
      У першу чергу, звичайно, новою журнальною епідемією зацікавився Викниксор.
      Один раз, придя в клас, він виголосив блискучу промову про те, що шкільна журналістика - це дуже й дуже добре, що журнали розвивають здатності, розширюють кругозір, прищеплюють навички, виробляють стиль, будять уяву і т.д. і т.п. Під кінець Викниксор заявив, що незабаром у школі відкриється музей, у якому як самі головні експонати будуть зберігатися ці журнали. Крім того, Викниксор обіцяв сприяти журналістам канцелярськими приналежностями й на підтвердження своїх слів в той же день видав Янкелю фарби й папір.
      Щедрість Викниксора здивувала й підбадьорила хлопців, і вже на наступний ранок з'явилися три нових журнали: "Сходи", "Вісник техніки" і "Клоун". "Сходи" Горобця мало чим відрізнялися від Горбушкиных "Зір", хіба лише тим, що помилок було менше. "Клоун" виявився цікавий тільки для педагогів, тому що видавав його самий ледачий і нерозвиненої четвертоотделенец Пьер, вічно що перебував у стані заціпеніння й оживлявшийся лише три рази в день - за обіднім столом. Коли педагоги довідалися, що Пьер - Соколов - видає журнал, вони прийшли впевнитися, здивовано оглянули що сопіла, схилену над папером голову хлопця й задали, не без боязкості, кілька навідних питань:
      - Соколов! Ти що це робиш?
      Соколов важливо надувся й відповідав, не піднімаючи голови:
      - Журнал.
      - Що журнал?
      - Видаю.
      - А як він називатися буде?
      - "Клоун".
      - А чому "Клоун"?
      Отут Пьер остаточно видихнув і на це питання, як і/на всі наступні, відповісти вже не міг.
      Третій журнал, "Вісник техніки", уразив усіх. По Шкиде пішли толки й здогаду:
      - Що за "Вісник техніки"?
      - Кому він потрібний?
      - Ми ж не займаємося технікою.
      - Навіщо він нам?
      Здивованих найшлося багато, і сам дивним здавалося те, що "Вісник техніки" видає Ленька Пантелєєв, людина, ніякого відношення до техніці не має. Думали, що це який-небудь жарт, розіграш, чекали, що незабаром під цією мрячною назвою з'явиться ще один конкурент "Комара". Шкидцы готові були посміятися над новими віршованими добутками іменитого сатирика, чекали й нових "Злободенних частівок", але саме смішне полягало в тім, що журнал дійсно від початку до кінця був присвячений техніці. Журнал вийшов і швидко завоював популярність у читачів, хоча в ньому не було ні частівок, ні віршів, ні розповідей, ні солідних професорських статей про суд у Древній Русі. Редактор "Вісника техніки" виявився непоганим журналістом. Він зрозумів, що читацький ринок у Шкиде забитий літературно-художніми виданнями, що белетристикою читача вже не дошкулиш, - і вирішив шукати новий тип журналу. Його власні пізнання в техніці обмежувалися вмінням згвинтити електричну лампочку на чужий сходам, але зате він догадався залучити до журналу тих хлопців, які цікавилися технічними й науковими питаннями, і таких, які одержували "п'ятірки" по фізиці. У першому номері "Вісника техніки" були надруковані статті "Як самому провести електрика", "Техніка Великого німого", "Майбутнє радіо". У відділ "Суміші" видавець переписав зі старих і нових журналів усяку цікаву всячину. А на останніх сторінках розташувався відділ "Наука й техніка в Шкиде", де серед іншого скромно притулилася замітка наступного змісту:
      Дерев'яні кліше
      Г. Черних і Л. Пантелєєв винайшли новий легкий спосіб виготовлення кліше для постійних заголовків і віньєток з дерева. Спосіб простий і доступний кожному. Береться гладка дерев'яна дощечка, і на ній ножем вирізьблюється потрібна фігура, потім неї змазують чорнилом і друкують. Нові кліше вже з успіхом застосовуються для заголовків у видавництві "Комар" і для оголошень у нашім журналі.
      Кількість журналів із шести підскочило до дев'яти, але епідемія журналістики ще не скінчилася, вона тільки починалася.

      * * *

      Із четвертого відділення зараза вже просочилася в третє. Слідом за старшими потягнулися й молодші. Устинович почав видавати перший великий журнал третього відділення - "Ведмежа". Гарячка охопила й інших його однокласників. Незабаром третє відділення мало цілий ряд журналів, з яких особливо виділялися "Зірка", "Червона зоря", "Туман" і "Вісник".
      Наступила черга другого відділення. Епідемія поширювалася. Малятам сподобалася витівка старших, і незабаром весь другий клас невтомних бузовиков і забіяк засів за виготовлення журналів. До довгого списку вихідних органів додався ряд нових назв: "Маяк", "Червоний школяр", "Літопис". Коли про це довідалися в четвертому відділенні, хтось пожартував:
      - Тепер не вистачає тільки, щоб ще й у першому відділенні узялися за журнали.
      Жарт виявився пророчою. Через пару днів маленький Кузя приніс старшим показати свій журнал "Гриб" і розповів, що в. їх уже видаються журнали "Сонечко", "Мухомор", "Червоний прапор".
      Вдобавок до всього педрада винесла постанову про видання в кожному класі одного офіційного класного журналу - щоденника.
      Республіка Шкид усе робила стихійно, нервово, рвучко. Запечемо бешкетували, запечемо вчилися й так само, запечемо, узялися за видання журналів.
      Спочатку все йшло добре. Вихователі були задоволені.
      Не шуміли по закінченні уроків вихованці, ніхто не носився по залі, ніхто не качався на дверях і на поруччях, не бився й не бешкетував.
      Отзвенит дзвінок, але парти залишаються як і раніше зайнятими, тільки кришки ляскають так порізані чорні дошки тремтять.
      Учні сидять скромно, розмовляють пошепки.
      У класі тихо. Тільки пір'я поскрипують так шелестять паперові листки.
      Десятки голів схилилися над партами. Творять і друкують, малюють і пишуть.
      Це готуються журнали.
      Зараза заповзла в усі куточки.
      Журналів стало так багато, що не перебуває вже читачів на них. Всі пишуть - читати ніколи. Але кожному лестно, щоб його журнал читали. Кожний намагається зробити свої журнал поярче, позаманчивее. Для цього потрібно не тільки талант, але й час. А часу не вистачає, тому видавнича діяльність не припиняється й під час уроків.

      * * *

      Дзенькає дзвінок. У четвертий клас входить Сашкец, але його поява залишається непоміченим. Сашкец розгніваний. Він не любить, коли його предмет - історію - не вчать.
      - Клас, устати! - гримить голос дядька Сашка.
      Клас, ляскаючи кришками парт, піднімається. Особи в хлопців такі, немов їх тільки що розбудили.
      - Клас, сідай! Забрати зі столів папір та інше зайве й не стосовне до предмета.
      Сашкец сідає за стіл, розкладає книги, потім підкидає нагору голову й, провівши рукою по намічені вище чола лисині, испытующе оглядає застиглі фігури учнів.
      - Сьогодні ми коротко згадаємо пройдене. Пускай нам Черних розповість, що він знає про Івана Грозного.
      Але Черних не чує. Він ретельно працює над черговим номером "Комара". До чи історії Янкелю? Сашкец зауважує його схилену над партою голову й уже суворо окликає:
      - Черних!
      - Що, дядько Сашко? - спохвачується той.
      - Розкажи про Івана Грозного. Я минулий раз вам докладно всі повторив, тому ви повинні знати.
      Але Янкель згадує тільки, що й минулий раз він писав "Комара". Треба вивертатися.
      - Дядько Сашко, я погано пам'ятаю.
      - Не дурниці.
      - Слово честі. Знаю тільки, що він кішок у вікно шпурляв, а більше не запам'ятав.
      Сашкец пригноблений.
      - Сідай, - кидає він хмуро, потім іде до Офенбаху й застає того на місці злочину.
      - Ти що робиш?
      - Пишу, - незворушним басом відповідає Купець.
      - Покажи.
      - Так-А. А ви віднімете.
      - Покажи, тобі говорять!
      Купець із гордою посмішкою витягає сирий від акварельних фарб номер "Кулемета".
      - От. Журнал свій пишу.
      Сашкец у люті поривається відняти журнал і, не впоравшись із Купцем, обмежується дзвінкою фразою:
      - Я тебе запишу в "Літопис" за те, що займаєшся сторонніми справами у класі.
      Він іде до вчительського стола, але, поки йде, зауважує, що те ж саме відбувається й на інших партах. Тоді халдей пускається на крайність.
      - Хлопці, я запишу весь клас за неуважне відношення до уроку.
      Однак і ця, сильна у звичайні дні, погроза цього разу не діє. Урок тягнеться нудно й мляво. Учні відповідають невлад або зовсім не відповідають. Після дзвінка Сашкец у канцелярії скаржиться:
      - Неможливо працювати. Ці журнали всю дисципліну зривають!
      А в класі розгардіяш.
      В одному кінці Японець лається із Циганом за право володіння художником Янкелем. Янкель повинен намалювати картину Японцеві для "Уперед", те ж саме просить зробити й Циган, що випускає "Альманах кращих добутків Шкиды".
      В іншому куті чутний вереск поета Финкельштейна. Це Купець збирає матеріал для свого "Кулемета".
      - Даси віршики? - ричить він. - Даси чи ні?
      - Немає в мене віршів, - захищається Костячи.
      - Брешеш, є! Не даси, буду мучити, Костенька!
      - Не треба, Купа. Боляче.
      - А даси вірші?
      - Дам, дам...
      - Ну те-те.
      Купець, удоволений, відпускає Финкельштейна й насідає на Янкеля.
      - Даси чи розповідь ні?
      Знову писк:
      - Зайнятий!
      - Даси чи ні?
      - Дам!
      Купця кинули всі співробітники, от він і придумав цей простий спосіб вижимання матеріалу.
      У віконця, зарившись в "Червону газету", сидить Пантелєєв. Він мучиться, він хоче зробити свій "Вісник техніки" справжнім журналом. Для цього всі у наявності, але немає оголошень, а для оголошень він залишив обкладинку. Ленька вже оббігав всі журнали, зібрав кілька оголошень, але цього мало, залишаються ще два куточки.
      - Эх! - сокрушенно зітхає він. - Отут би петитом або нонпареллю парочку штучок пустити - і добре.
      Раптом він знаходить матеріал в "Червоній газеті" і мить через уже виводить: "Потрібні пишмашинистки в правління АРА..."
      У цю хвилину в клас уривається маленький Кузя з першого відділення й прямо направляється до Янкелю.
      - Ну? - питально дивиться той, відриваючись від малювання.
      Кузя збуджено говорить:
      - Згодний!
      - Іде, - коротко відповідає Черних. Обоє летять у перше відділення. Там купка цікавих уже чекає їх.
      - Виходить, як умовилися, - говорить Янкель. - Поему на шістдесят рядків я вам напишу зараз, а ніж перочинный ви мені віддаєте по здачі матеріалу. Іде?
      - Іде, іде, - погоджуються малята.
      Янкель сідає й з місця в кар'єр починає писати поему для "Мухомора".

      Писати я починаю,
      У голові бедлам і шум.
      Писати про що - не знаю,
      Але все-таки напишу...

      Перо бігає по папері, і рядки з'являються одна за іншою.
      Першокласники задоволені, що й у них співробітничають видні сили. Правда, поема коштувала перочинного ножа, що перейшов у вигляді гонорару в кишеню Янкеля, але видне ім'я що-небудь так значить для журналу!
      Через півгодини Янкель уже виконав завдання. Поема в шістдесят рядків здана редактору, а іменитий літератор мчиться домальовувати малюнок.
      Тихо в школі, ніхто не бігає в залах, ніхто не качається на дверях і поруччях, ніхто не б'ється, усі зайняті справою.

      * * *

      Три місяці школа горіла одним прагненням - випускати, випускати й випускати журнали. Три місяці день у день списували чисті аркуші паперу чіткими шрифтами, письмовим прописом і безграмотними карлючками.
      У кожного журналу своя особа.
      Один редактор поміщає розповідь у такому стилі:
[далі]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48]

Так кажуть...

Коли б людина не бажала, то й не було б людини. Причиною будь-якої діяльності є бажання.
Лев Толстой

Література, книжки, журнали

Реклама

Спонсорство

Довідка