Меню

Всесвітня література українською мовою

Тематичне меню

Допомога проекту

Корисні посилання:
сервис центр apple

Не обов'язково література

Дещо корисне


Вітаємо на теренах бібліотеки

Бібліотеки вперше з'явилися на древньому Сході. Звичайно першою бібліотекою називають збори глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н.е., знайдене в храмі вавилонського міста Ниппур. В одній із гробниць біля єгипетських Фив був виявлений ящик з папірусами часу ІІ перехідного періоду (XVІІІ - XVІІ вв. до н.е. ). В епоху Нового царства Рамзесом ІІ було зібрано близько 20 000 папірусів. Найвідоміша древневосточная бібліотека - збори клинописних табличок з палацу ассірійського царя VІІ століття до н.е.. Ашшурбанипала в Ниневии. Основна частина табличок містить юридичну інформацію. У древній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклее тираном Клеархом (ІV століття до н.е. ).

Библиотека - установа, що збирає й зберігає добутки печатки й писемності для суспільного користування, а також здійснює довідково-бібліографічну роботу. У цей час усе більше поширюються й входять до фонду бібліотеки мікрофільми, аудіо- і відеокасети, діапозитиви, оптичні носії (CD-ROM).

Тож, запрошуємо до перегляду сторінок Вашої електронної бібліотеки!

Розділи бібліотеки по тематиках

Решта лінків

Республіка ШКИД

ЦИГАН З АДЕКСАНДРО-НЕВСЬКОЇ ЛАВРИ



      Здрастуйте, сволоти! - Викниксор. - Бальзам від нудьги. - Перший поет республіки. - Однокашник Блоку. - Циган в ореолі слави.

      Недовго тяглися медяні дні байдикування. Поступово комплект вихованців поповнився, з'явилися й прихожі учні, такі, котрих відпускали після уроків додому. Відкрилися три класи, які завшколой назвав чомусь відділеннями.
      Почалися заняття. Менше стало вільного часу для прогулянок. До тому же загорнули морози, і хлопці усе більше відсиджувалися в спальні, мирно коротаючи зимові вечори.
      В один з таких вечорів, коли весь розплідник, скупчившись, відігрівався у грубки, у спальню ввійшов Віктор Миколайович, а за ним здалася фігура хлопця в обтріпаному казенному пальто.
      "Новачок", - вирішили подумки шкидцы, критично оглядаючи нового людини.
      Завшколой відкашлявся, взяв за руку хлопця й, виштовхнувши вперед, проговорив:
      - От, хлопці, вам ще один товариш. Кличуть його Микола Громоносцев. Хлопець розумний, гарний математик, і ви, сподіваюся, з ним незабаром зійдетеся.
      Із цими словами Віктор Миколайович вийшов з кімнати, залишивши хлопців знайомитися.
      Колька Громоносцев досить нахально оглянув що сиділи й, вирішивши, що серед присутніх сильніше його нікого ні, незалежно привітався:
      - Здрастуйте, сволоти!
      - Здраствуй, - недружелюбно процідив за всіх Воробйов. Він відразу зрозумів, що цей новачок незабаром буде в класі коноводом. З появою Громоносцева влада йшла від Горобця, і, уже з першого погляду відчувши це, Воробышек не злюбив Кольку.
      Тим часом Колька, нітрохи не турбуючись, підійшов до грубки й, розштовхавши хлопців, сіл у вогню.
      Хлопці посторонилися й мовчачи стали оглядати новачка. Зухвале поводження й вся його зовнішність їм не сподобалися.
      У Кольки був лиховісний вид. Збиті волосся лізли на пряме чоло. Ока хитро й зухвало визирали з-під темних брів, а худа мускулиста фігура красномовно затверджувала, що силоньок у нього є в статку.
      Шлях, але якому рухався Громоносцев до Шкиде, був довгий шлях безпритульного. П'яти років він втратив батька, а пізніше й мати. Без догляду, живучи у далеких родичів, исхулиганился, і родичі вирішили сплавити молодика скоріше з рук, здавши його в Ніколо-Гатчинский інститут.
      Родичі одержали полегшення, але інститут не зрадів такому придбанню. Маленький шкетик Колька розгорнувся щосили: бився, лаявся, крав і невідомо чим закінчив би свої подвиги, якщо б у цей час інститут не розформувався.
      Але Колька - сирота, і його переводять в інший заклад, потім у третє. Колька так багато перемінив казенних дахів, що й сам не міг їх перелічити, поки нарешті злодійство не привело його в Александро-Невську лавру.
      Колись лавра кишіла чорними чернечими скуфіями й клобуками, але до прибуттю Кольки свята обитель значно змінила свою фізіономію. Зникли ченці, а в колишніх келіях оселилися нові люди.
      Тихі келії перетворилися в загальні й одиночні камери, у яких тепер сиділи неповнолітні злочинці.
      Лавра була останнім щаблем виправної системи. Звідси було тільки дві дороги: або у в'язницю, або назад у нормальний дитбудинок.
      Потрапити в лавру вважалося в ті роки самим більшим нещастям, самим страшним, що могло очікувати молодого правопорушника. Провинених школярів і вихованців дитбудинку лякали Шкидой, але якщо вже мова заходила про лавру - виходить, справа було швах, виходить, хлопець уважався кінченим.
      И от Колька Громоносцев докотився-таки до лаври. Три місяці скитался він по камерах, спостерігаючи, як його товариші за висновком дмуться саморобними картами в "буру", слухав розповіді колишніх, перестукувався із сусідами, навіть намагався бігти. У темну зимову ніч він із двома товаришами проломили ґрати камери й спустилися на рушниках у двір. Піймали їх на огорожі, через яку вони намагалися перелізти. Відсидівши тридцять доби в карцері, Колька зненацька опам'ятався. Один раз, з'явившись до завідувача, твердо заявив:
      - Люблю математикові. Хочу бути професором.
      Категорична заява Кольки подіяло. Громоносцева перевели в Шкиду.
      У той же день, розглянувши ближче новачка, шкидцы радилися:
      - Як його прозвати?
      - Сажотрусом назвемо. Эва, чорний який!
      - Жуком давайте.
      - Немає.
      - Ну, так нехай буде - Циганів.
      - В! Правильно!
      - Циган і є.
      Колька поблажливо слухав, а коли вирок був винесений, посміхнувся й недбало сказав:
      - Мені однаково. Циган так Циганів.
      ... - А чому ви школу кличете Шкид? - запитував Колька на уроці, зацікавлений дивною назвою.
      Воробышек відповів:
      - Тому що це, брат, по-советски. Скорочено. Школа ім'я Достоєвського. Перші букви візьмеш, складеш разом - Шкид вийде. В, брат, як, - закінчив він гордо й додав багатозначно: - И все це я видумав.
      Колька помовчав, а потім раптом знову запитав:
      - А як кличуть завідуючого?
      - Віктор Миколайович.
      - Так немає... Як ви його кличете?
      - Ми? Ми Вітею його кличемо.
      - А чому ж ви його не скоротили? Уже скорочувати так скорочувати. Як його прізвище?
      - Сорокін, - моргаючи очима, відповів Воробышек.
      - Ну, от: Вик. Никнув. Сміття. Звучно й добре. - И правда, до діла вийшло.
      - Ай да Циган!
      - И в самій справі, треба буде Викниксором величати.
      Спробували скорочувати й інших, але скоротили тільки одну німкеню. Вийшло м'яке - Эланлюм.
      Обоє прізвиська одноголосно прийняли.

      Один раз Викниксор, що був Віктор Миколайович Сорокін, аматор усього нов і оригінального, зайшов до хлопцям і, присівши на підвіконня, м'яко, по-отечески заговорив:
      - Ви, хлопці, нудьгуєте?
      - Нудьгуємо, - сумно відповіли хлопці.
      - Треба, хлопці, розважатися.
      - Треба, - підтакнули знову шкидцы.
      - Ну, якщо так, то в мене є ідея. Школа наша розширюється, і пора нам видавати газету.
      Хлопці погмыкали, але нічого не відповіли, і Викниксору довелося повторити пропозиція:
      - Давайте видавати газету.
      - Давайте, Віктор Миколайович. Тільки... - зам'яв Косар, - ми це не уміємо. Може, ви зробите?..
      Пропозиція була сміливе, але Викниксор погодився:
      - Добре, хлопці, я вам допоможу. Спочатку потрібно керівництво. Так що - добре, улаштуємо.
      Незабаром про бесіду забули.
      Але завшколой, захоплений своєю ідеєю, не охолонув.
      Щовечора в маленькій канцелярії дробно стукала друкарська машинка. Це готувався руками самого Викниксора перший номер шкидской газети.
      У той же час розплідник став зауважувати ріст популярності Цигана.
      Колька ужо не ходив мокрою куркою, новачком, а запросто, по-товариському розмовляв із завшколой і довгі вечори коротав з ним за шахівницею.
      - Ишь, стерво, підлизується до Викниксору, - злобливо скиглили хлопці, поглядаючи на спритного фаворита, але той і у вус не дул і як і раніше ввивався біля зава.
      - Не інакше як кляузником буде, - розпалював маси Горобець.
      Хлопці слухали й озлоблялися, але Циган не обертав уваги на товаришів, що супилися, хоча було кривдно, що дотепер з ним ніхто не бажав дружити, а тим більше коритися йому так, як корилися Воробышку.
      Справа в тому, що Шкида тільки тоді починала поважати свого товариша, коли знаходила в ньому що-небудь особливе - таке, чого немає в інших.
      У Горобця це було. У нього була балалайка, паршива, розстроєна в ладах балалайка, і вміння абияк тренькать на ній. Із всіх вихованців ніхто цієї науки не подужав, і тому єдиного музиканта поважали.
      У Цигана ще не було случаючи завоювати прихильність товаришів, але він шукав довго, завзято й нарешті знайшов.
      Один раз, сидячи в кабінеті завшколой за партією в шахи, Колька, перемігши три рази підряд, четверту гру навмисно провалив.
      Що Зажурився Викниксор повеселів. Незважаючи на свої п'ятнадцять років, Колька добре грав у шахи, і зав-школою рідко вигравав. Тому він дуже зрадів, коли загнаний і зашахованный його король раптом одержав можливість дихати, а через шість ходів Колька пропустив важливе пересування і одержав мат.
      - Гарний матик. Здорово ви мені вліпили, - удавано захоплювався Циган, розвалюючись у шкіряному кріслі. - Дуже гарний мат, Віктор Миколайович.
      Викниксор розцвів у посмішці.
      - Що? Одержав? Те-Те, брат. Знай наших.
      Циган хвилину виждав, тактовно промовчавши, і дав Викниксору можливість насолодитися перемогою. Потім, перемінивши тон, недбало запитав:
      - Віктор Миколайович, а як щодо газети? Будете випускати чи ні?
      - Як же, як же. Вона вже майже готова, - оживився Викниксор. - Тільки от, брат, матеріалу обмаль. Хлопці не несуть. Доводиться самому писати.
      - Так, це погано, - поспівчував Колька, але Викниксор уже захопився:
      - Ти знаєш, я й назву придумав, і навіть пробував сам заголовок намалювати, але нічого не вийшло, погано малюю. Зате весь номер уже передруковано, тільки куточок заповнити залишилося. Я пробував і вірші написати, так щось невдало виходить. Але ж колись гімназистом писав, і писав непогано. Пам'ятаю, ще, бувало, Блок мені заздрив. Ти знаєш Блоку - поета знаменитого?
      - Знаю, Віктор Миколайович. Він "Дванадцять" написав. Читав.
      - Ну от. Так я з ним у гімназії на одній парті сидів, і от, бувало, сидимо й пишемо вірші, усе своїм дамам серця присвячували. Так адже, представ собі, бувало, так у мене складно виходило, що Блок заздрив.
      - Невже заздрив? - дивувався Колька.
      - Так. А от тепер зовсім не можу писати - розучився.
      - А я адже з вами, Віктор Миколайович, саме про цьому й хотів поговорити, - делікатно вставив Циганів.
      Завшколой здивовано глянув.
      - Ну-ну, говори.
      Колька пом'явся.
      - Так от теж, ви знаєте, спробував віршики написати, приніс показати вам.
      - Віршики? Молодець. Давай, давай сюди.
      - Вони, Віктор Миколайович, так, перші мої вірші. Я їх про випуск стінгазети написав.
      - От, от і добре.
      Тон завідувача був такий підбадьорливий і ласкавий, що Колька вже зовсім спокійно витягся свої вірші й, поклавши на стіл, відійшов убік.
      Завшколой взяв листочок і став читати вголос;

      Ура, хлопці! У нашій школі
      Свершилось чудо в одна мить.
      И от тепер висить на стінці
      Своя газета - просто шик.

      Прочитавши перший куплет, Викниксор помовчав, подумав і сказав:
      - Гм. Нічого.
      Колька, ледве не стрибаючи від радості, вискочив з кабінету.
      У спальню він увійшов спокійний.
      Хлопці як і раніше сиділи в грубки. При його вході ніхто навіть не оглянувся, і Кольку це ще більше озлило.
      - Добре, чорти, довідаєтеся, - бурмотав він, укладаючись спати.

      * * *

      Через пару днів Шкида дійсно довідалася Громоносцева.
      - Ти бачив, а?
      - Що?
      - От чумичка. Що! Піди-Ка до канцелярії, Позек-Сай, газету випустили шкільну. "Учень" називається.
      - Ну?
      - Ти подивися, а потім нукай. Громоносцев-Те в нас...
      - Що Громоносцев?
      - Подивися - побачиш!
      Ішли юрбами й дивилися на два маленьких листики. Четверту частину всієї газети займав заголовок, розмальований олівцями.
      Читали надруковані блідим шрифтом статейки без підпису про методи виховання в школі, потім чмихали очима по другому листку й здивовано гоготали:
      - Ай да Циган! Спритно відітнув.
      - Прямо поет.
      Колька й сам не повірив, коли побачив свої вірші поруч із великий статтею Викниксора, але під віршами стояло: "Никнув. Громоносцев". Залишалося вірити й тріумфувати.
      Вірші були мало-мало виправлені й перший чотиривірш звучало так:

      Ура, хлопці! У нашій школі
      Свершилось чудо в одна мить!
      У канцелярії на стінці
      Висить газета "Учень".

      Газета зробила велике враження. Читали її кілька разів. Викликав деяке здивування заголовок, що представляв собою щось дивне. По білому полю півколом була розташована назва "Учень", а під ним містився загадковий малюнок - голівка соняшника з жовтогарячими пелюстками, усередині якого красувалося чорне коло із двома білими буквами: "Ш. Д.", уписаними одна в одну - монограмою.
      Що це означало, ніхто не міг зрозуміти, поки один раз за обідом непосидючий Воронін не запитав при всіх завідувача:
      - Віктор Миколайович, а що означає цей соняшник?
      - Соняшник? Так, хлопці... Я забув вам сказати про це. Це, хлопці, наш герб. Відтепер цей герб ми введемо у вживання всюди. А значення його я зараз вам поясню. Кожна держава, будь те республіка або спадкоємна монархія, має свій державний герб. Що це таке? Це - зображення, що, так сказати, алегорично виражає характер даної країни, її історична й політична особа, її мети й напрямок. Наша школа - це теж своєрідна маленька республіка, тому я й вирішив, що в нас теж повинен бути свій герб. Чому я вибрав соняшник? А тому, що він дуже точно виражає наші мети й завдання. Школа наша складається з вас, вихованців, як соняшник складається з тисячі насінь. Ви тягнетеся до світла, тому що ви вчитеся, а ученье - світло. Соняшник теж тягнеться до світла, до сонцю, - і цим ви схожі на нього.
      Хтось єхидно хихикнув. Викниксор поморщився, оглянув сидячих і, знайшовши винного, мовчачи вказав на двері.
      Це означало - вийти через стіл і обідати після всіх.
      Під співчуваючими поглядами розплідника покараний вийшов. А хтось отруйно прошипел:
      - Ми соняшники, а Вітя нас лузає!
      Настрій Викниксора зіпсувалося, і продовжувати пояснення йому, видимо, не хотілося, тому він коротко уклав:
      - Соняшник - наш герб. А тепер, черговий, давай дзвінок у класи.
      Таким чином, в один день республіка Шкид зробила два коштовних придбання: герб і національного поета Миколи Громоносцева.
      Популярність відразу перейшла до нього, і першим пацюком із що тонули Горобиного корабля був Гога, що рішуче послав до чорта балалаєчника й що перейшов на сторону поета.
      Воробышек був розлютований, але продовжувати боротьбу він уже не міг.
      Марне перепробував він всі засоби: писав вірші, які й сам не міг читати без відрази, пробував малювати, - Шкида холодно поставилася до його спробам, і Горобець здався.
      Циган тріумфував, а слава поета міцно зміцнилася за ним незважаючи на те, що газета після першого номера перестала існувати, а сам Громоносцев надовго залишив свої поетичні досвіди.
[далі]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48]

Так кажуть...

Виникло бажання? Подумай про податки, й воно тієї ж години зникне.
NN

Література, книжки, журнали

Реклама

Спонсорство

Довідка