Меню

Всесвітня література українською мовою

Тематичне меню

Допомога проекту

Корисні посилання:

Не обов'язково література

Дещо корисне


Вітаємо на теренах бібліотеки

Бібліотеки вперше з'явилися на древньому Сході. Звичайно першою бібліотекою називають збори глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н.е., знайдене в храмі вавилонського міста Ниппур. В одній із гробниць біля єгипетських Фив був виявлений ящик з папірусами часу ІІ перехідного періоду (XVІІІ - XVІІ вв. до н.е. ). В епоху Нового царства Рамзесом ІІ було зібрано близько 20 000 папірусів. Найвідоміша древневосточная бібліотека - збори клинописних табличок з палацу ассірійського царя VІІ століття до н.е.. Ашшурбанипала в Ниневии. Основна частина табличок містить юридичну інформацію. У древній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклее тираном Клеархом (ІV століття до н.е. ).

Библиотека - установа, що збирає й зберігає добутки печатки й писемності для суспільного користування, а також здійснює довідково-бібліографічну роботу. У цей час усе більше поширюються й входять до фонду бібліотеки мікрофільми, аудіо- і відеокасети, діапозитиви, оптичні носії (CD-ROM).

Тож, запрошуємо до перегляду сторінок Вашої електронної бібліотеки!

Розділи бібліотеки по тематиках

Решта лінків

Республіка ШКИД

УВАГА!!!


      КОЖНИЙ СВІДОМИЙ
      ШКИДЕЦ
      МОЖЕ ВИГРАТИ:
      КОВЗАНИ "ДЖЕКСОН",
      СУКНЯНІ ОБМОТКИ,
      БУДИЛЬНИК "OHNE MECHANISMUS"
      і
      масу інших корисних і дорогих речей, якщо він
      придбає КВИТОК на право участі в
      ЛОТЕРЕЇ-АЛЛЕГРИ
      Квиток коштує:
      2 піски
      1/2 ф. хліба
      5 коп. золотом
      Квитки продаються в скарбника Тиражної комісії Г. ДЖАПАРИДЗЕ
      ТАМ ЖЕ ПОВНИЙ СПИСОК РЕЧЕЙ
      Тиражна Комісія Еонин, Пантелєєв, Джапаридзе й Черних

      У плаката зібралася величезна юрба. Звістка про лотерею облетіла всю республіку. Сашкецу, що пришли в четверте відділення читати лекцію, з працею вдалося розігнати орду кипчаков, волынян і бужан.
      На уроках панувало порушення, і навіть Викниксору, що читали улиганам древню історію, важко було підкорити дисципліні збуджену масу. Після дзвінка, Викниксор полюбопытствовал, чим схвильований клас. Хтось мовчачи указав на кафедру, що кричить плакатом.
      Викниксор, читаючи плакат, посміхався, прочитавши, насупився.
      - Треба було в мене дозвіл взяти, а потім уже оголошення вішати, - сказав він.
      Вискочив Янкель.
      - Вибачите, Віктор Николаич... Не подумали...
      - Ну добре, - добродушно посміхнувся завшколой, - бог з вами... Розважтеся.
      Потім, подумавши, вийняв з кишені портмоне й сказав:
      - Дайте-Ка мені на щастя парочку квитків.
      Клас дружно загримав оплесками. Джапаридзе вручив Викниксору два перших квитки.
      Після уроків клас знову заповнився шкидцами. Приходили вже з продуктами: хлібом, цукровим піском, а хто й із грошима, принесеними з будинку. Більшість купувала по одному-двох квитка, деякі платили по угоді з комісією сахарином, цигарками або чим іншим; кухонний староста Громоносцев, що володів хлібними надлишками, ухлопал десять фунтів хліба, купивши двадцять квитків.
      - Ковзани виграти хочу, - заявив він. - И обмотки виграю.
      Пришедшего після обіду Асси насильно змусили купити п'ять квитків. ДО вечору було продано сто два квитки. Парта Джапаридзе розбухнула від що скопилися у ній, на ній і під нею хліба й цукрового піску. Крім того, у кишені в Дзе похрустывало лимонів сорок грошей.
      На інший день увечері в Білому залі повинен був відбутися тираж.

      * * *

      У Білому залі зібралася вся Шкида.
      Посередині залу стояв стіл, заставлений граються вещами, щоМ, поруч інший стіл, і на ньому ящик зі згорнутими в трубочки номерами. Шкида обліпила столи й варту біля них Тиражну комісію.
      - У чергу! - закричав Японець.
      Шкида витягнулася в чергу. Першим став Викниксор, за ним халдеї, потім вихованці.
      - Тираж лотереї-аллегри вважаємо відкритим, - оголосив Джапаридзе.
      Викниксор, посміхаючись, засунув руку в ящик і вийняв два квитки. Розгорнули, виявилися номери шість і шістдесят дев'ять.
      Джапаридзе подивився в список:
      - Дамаський кинджал вороненой сталі й аркуш паперу.
      Папір Викниксор взяв, від "кинджала" же відмовився, як тільки глянув на нього.
      Потім виймав квиток Сашкец. Витягнув він два аркуші паперу. Асси витягнув чотири порції паперу й книгу "Як розводити опенки в сухій місцевості". Косталмеду дістався олівець, яким він негайно ж записав расшалившегося в урочистий момент тиражу другокласника Рабиндина, що носив прізвисько Рабиндранат Тагор.
      Потім стали витягати квитки вихованці.
      Купець, що мріяв виграти обмотки, витягнув будильник "оне механизмус". У перший момент він було зрадів... Але, одержавши в руки годинники й оглянувши їх, він розлютувався.
      - Уб'ю! - закричав він. - Аферисти, шахраї, шахраї!..
      Тираж на час призупинився. Тиражна комісія, скупчившись у стіни, дрібно тремтіла, як у лихоманці. Накричавшись, Купець із остервенением кинув "оне механизмус" на підлогу й вийшов із залу.
      Тираж відновив.
      Ковзани виграв Якушка, самий крихітний громадянин республіки. Обмотки дісталися Голому Панові.
      Тираж підходив до кінцю, коли в зал увірвався Циган. Як староста, він був зайнятий на кухні й тільки що звільнився.
      - Даєш ковзани! - закричав він.
      - Уже... готові, - відповів хтось.
      - Як тобто готові?
      - Виграні.
      - А обмотки?
      - Виграні.
      - А, сволоти!.. - закричав Циганів і підскочив до стола з наміром витягтися двадцять квитків.
      Але квитків у ящику виявилося лише дванадцять - вісім штук загадковим образом зникли.
      И всі квитки, що дісталися Циганові, виявилися барахлом: десять - папір, один - книжка "Кузьма Гачків" і один - дрібничка - слон з відбитим хоботом.
      - Сволоти! - закричав Циганів. - Сволоти, мерзотники!.. Шахраювати здумали!.. Аферу провели!.. Хліб у людей ограбували!..
      Він схопив стіл, із силою кинув його на підлогу й кинувся до Тиражного комісії. Комісія розсипалася. Лише один Янкель, що не встиг утекти, притулився до стіни. Громоносцев кинувся на нього й так побив, що Янкель два години після цього ходив із зав'язаною щокою й розпухлими очима. Але тільки два години.
      Через дві години Янкель уже розгулював веселий і бадьорий. У Янкелевой голові назрівала блискуча, на його думку, думка. Він вирішив відшкодувати збитки, понесені їм від Цигана. Для цієї мети він про щось довго шепотівся з Джапаридзе.
      Японець і Пантелєєв забирали зал; забравши, пішли в клас. Перше, що уразило їх при вході, ця особа Джапаридзе - блідим, перекрученим стражданням.
      - Що таке? Говори! - закричав Японець, відчувши лихо.
      - Хліб, - прошептав Дзе, - хліб, цукор... усе...
      - Що?
      - Викрали... украли...
      - Як... Дочиста?
      - Немає... от кальмот.
      Джапаридзе вийняв з парти окраєць хліба фунтів у п'ять.
      Пантелєєв і Японець переглянулися й зітхнули.
      - А гроші? - запитав Японець.
      Дзе на мить задумався. Потім вивернув чомусь одну праву кишеню і відповів:
      - И гроші теж украли.
      Пантелєєв і Японець взяли окраєць хліба й вийшли із класу.
      - Ну й сволоти ж, - зітхнув Японець.
      - Д-Так. - підтакнув Пантелєєв.
      Розтратник Джапаридзе тим часом давав хабар винахідливому Янкелю, або, простіше, ділився з ним розтраченим капіталом - хлібом, цукром - і лимонами.
      Так скінчилася перша " лотерея-аллегри".

      * * *

      Але приклад знайшов відгук...
      Незабаром Купець у компанії із Циганом і Горобцем улаштували таку ж лотерею. Лотерея пройшла слабко, але все-таки дала прибуток. Це послужило приводом до розвитку ігорного промислу в четвертому відділенні.
      Новачок Ельховский - Сашко Пильовиків - придумав нову гру - рулетку, або "колесо фортуни". Пантелєєв, що мав по минулому знайомство з марафетними іграми, навчив товаришів грати в " кручу-верчу" і в "наперсточек". Четверте відділення перетворилося в справжнє ігорне кубло. Дійшло до того, що не стало вистачати гравців, усе зробилися власниками "ігорних будинків". Сидить кожний у своєї гри й чекає "клієнтів". Знудить - підійде до сусіда, сыгранет і кличе його до себе... За старшими потягнулися й молодші. Гри стали влаштовувати й у молодших відділеннях...
      Але незабаром лотерейна гарячка в Шкиде пройшла. Потягнуло до більше розумного времяпрепровождению.
      Скінчився період бузи, на Шкиду знайшло бажання вчитися,

      "Дапшь ПОЛІТГРАМОТУ"

      Про комсомол. - "Даєш політграмоту". - Людина в крагах. - Богородиця. - Конституція 1871 року. - У клубах тютюнових. - Справжній политграмщик.

      Часто улигане запитували президента своєї республіки Викниксора:
      - Віктор Миколайович, чому в нас у школі не можна організувати комсомол? Поясните...
      Президент супив брови й відповідав, розтягуючи слова;
      - Дуже просто... Наша школа дефективна, майже що з тюремним режимом, а у в'язницях і дефективних дитбудинках осередку комсомолу організовувати не дозволяється...
      - Так ми ж не бешкетуємо!
      - Однаково... Поки повного виправлення не досягнете, не можна. Вийдете зі школи, рівноправними громадянами станете - можете й у комсомол, і в партію записуватися.
      Зітхали громадяни дефективної республіки Шкид і мріяли про дні, коли стануть рівноправними громадянами іншої республіки - великої Республіки Рад.
      А поки займалися політичною самоосвітою. Читали Энгельса й Каутского, Леніна й Адама Смита. Якийсь час усе йшло тихо.
      Але от один раз піднялася бурячи, Шкида викинула гасло: "Даєш політграмоту!"
      Послали до Викниксору делегацію.
      - Хочемо політграмоту як предмет викладання поряд з іншими - історією, географією й геометрією.
      Викниксор почухав брову й запитав:
      - Дуже хочете?
      - Дуже, Віктор Миколайович... І думаємо, що це можливо.
      - Можливо, так не просто, - сказав він,
      - Ви вуж натисніть там, де потрібно...
      - Добре, - пообіцяв Викниксор, - натисну, подумаю й постараюся влаштувати.

      * * *

      Тяглися дні, сірі шкільні будні. Осінь лизала скла вікон дощовими краплями, і вечорами в трубах печей вітер співав дикі й сумовиті пісні...
      У ці дні утомлені від літа й бузи шкидцы шукали спокою в навчанні, у довгих годинниках класних уроків і в книгах, товстих і тонких, що видавала Марья Федорівна - бібліотекарка - по вівторках і четвергам.
      А політграмота, обіцяна Викниксором і не забута шкидцами, знати про собі нічого не давала; мовчав Викниксор, і не знали хлопці, клопоче він або немає.
      Але один раз прийшла політграмота. Вона прийшла в образі сірого заїкуватого чоловічка. У чоловічка була голена вузька голова, френчик синій з висячими нитками замість ґудзиків і на ногах жовті потріскані краги.
      Людина ввійшла до улиганам у клас і сказала, заїкаючись:
      - Б-Буду у вас читати п-политграмоту.
      Дружним "ура" і ладошными сплесками зустріла чоловічка в крагах Улигания. Довгоочікувана політграмота з'явилася.
      Чоловічок назвався:
      - Віссаріон Венедиктович Богородицын.
      Це розсмішило.
      - Політграмота - і раптом Богородицын!
      - Богородиця...
      Стала людина в крагах Богородицею з першого ж уроку в Шкиде.
      Почав урок з розпитів:
      - Що знаєте?
      Більшість мовчала. Японець же, уставши, сказав, шаснувши носом:
      - Порядно.
      - Що є Ресефесере?
      - Російська соціальна федеративна республіка! - крикнув Горобець.
      - Правда, молодець, - похвалив, заїкаючись, лектори.
      Хлопці засміялися.
      - А що є Раду?
      - Влада комуністична.
      - Правда, - знову сказав халдей.
      А Японець, уже переглянувшись із Кобчиком, шепотів:
      - Липа... Лектор хріновий!
      Потім звернувся до Богородиці:
      - Можна вам питання задавати? Така система краще, я думаю, буде.
      - Правда. Задавайте.
      Японець, подумавши, запитав:
      - Коли прийнята наша конституція?
      Стиснулися брови на вузькому чолі Богородиці, задумався він... Відразу ж зрозуміли усе, що й справді "липа" він, що випадково потрапив у Шкиду й політграмоти сам не знає.
      - Конституція? - перепитав він. - А хіба ви самі не знаєте?
      - Знали б, так не запитували.
      - Конституція прийнята в тисяча вісімсот сімдесят першому року в Стокгольмі.
      Пирснув Японець, пирснули за ним і багато хто інші.
      - А коли П'ятий з'їзд Рад був?
      - Ну, уже це-те ви повинні знати.
      - Не знаємо.
      - У дев'ятнадцятому році.
      - А не у вісімнадцятому?
      Почервоніла Богородиця-Политграмщик, опустив ока.
      - Знаєте, так нема чого запитувати.
      - А конституція не на П'ятому з'їзді була прийнята?
      Ще більше почервоніла Богородиця, скулився весь... Потім випрямився раптом.
      - Яка конституція?
      - Эрэсэфэсэрская.
      - Так би й говорили. Я думав, ви не про цю конституцію говорите, а про першу, що в дев'ятсот п'ятому років...
      Зрозуміло стало, що Богородиця - не політграмота, що знову відходить від Шкиды заповітна мрія. Стали бешкетувати, питання задавати різні по політграмоті, знущатися.
      - Що таке імперіалізм?
      - Не знаєте?! Усякий ребенок імперіалізм знає. Це - коли імператор.
      - А хто такий Хрусталев-Носар?
      - Генерал, зараз за кордоном разом з Миколою Миколайовичем.
      До дзвінка потішалися улигане над Богородицею, чоловічком у порваних крагах, а коли вийшов він під зю-канье й регіт із класу, засумували:
      - Справа - буза... Політграмота-Те хрінова.
      - Так... Пораділи раненько.
      А ввечері Викниксор, зайшовши в клас, вислухував хлопців.
      - Поганий, говорите?
      - Безнадійний, Віктор Миколайович,
      - Слабкі знання політичні?
      - Зовсім немає.
      Задумався Викниксор.
      - Справа неважливо.
      - Де ви його тільки викопали? - полюбопытствовал Ленька Пантелєєв.
      - У Наробе... випадково. Запитував я там про політграмоту - немає чи педагога на обліку. А отут він, Богородицын цей, підходить: можу, говорить, політграмоту читати... Ну, я й взяв на пробу.
      - Проби не витримав, - посміхнувся Янкель.
      - Так, - погодився завшколой. - Проби не витримав... Пошукаємо іншого.
      Більше Богородицын не читав у Шкиде політграмоту. Пішов він, не попрощавшись ні з ким, метнувся жовтими потрісканими крагами й зник...
      Може бути, зараз він читає де-небудь лекції по фарадизації або по прикладної космографії... А може бути, умер від голоду, не знайшовши для себе підходящої професії.

      * * *

      У тютюновому димі розпливалися силуети людей.
      Кулеметом стукав ремінгтон, і ундервуд, як луна, торохтів у сусідньої кімнаті.
      Хтось веселим, що гаркавить на букві "л" голосом кричав комусь:
      - Товариш, ви слухаєте?.. Віддайте, будь ласка, у кімнату два. Товариш...
      А той, інший, такої ж веселим голосом відповідав здалеку:
      - Два? Спасибі...
      У комсомольському райкомі робота кипіла.
      У тютюновому димі миготіли силуети людей. На стінах з обдертими гобеленами біліли маленькі, написані від руки плакатики:
[далі]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48]

Так кажуть...

Все в наших руках, а треба, щоб і в головах щось було.
Олександр ПЕРЛЮК

Література, книжки, журнали

Реклама

Спонсорство

Довідка