Меню

Всесвітня література українською мовою

Тематичне меню

Допомога проекту

Корисні посилання:

Не обов'язково література

Дещо корисне


Вітаємо на теренах бібліотеки

Бібліотеки вперше з'явилися на древньому Сході. Звичайно першою бібліотекою називають збори глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н.е., знайдене в храмі вавилонського міста Ниппур. В одній із гробниць біля єгипетських Фив був виявлений ящик з папірусами часу ІІ перехідного періоду (XVІІІ - XVІІ вв. до н.е. ). В епоху Нового царства Рамзесом ІІ було зібрано близько 20 000 папірусів. Найвідоміша древневосточная бібліотека - збори клинописних табличок з палацу ассірійського царя VІІ століття до н.е.. Ашшурбанипала в Ниневии. Основна частина табличок містить юридичну інформацію. У древній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклее тираном Клеархом (ІV століття до н.е. ).

Библиотека - установа, що збирає й зберігає добутки печатки й писемності для суспільного користування, а також здійснює довідково-бібліографічну роботу. У цей час усе більше поширюються й входять до фонду бібліотеки мікрофільми, аудіо- і відеокасети, діапозитиви, оптичні носії (CD-ROM).

Тож, запрошуємо до перегляду сторінок Вашої електронної бібліотеки!

Розділи бібліотеки по тематиках

Решта лінків

Республіка ШКИД

ЯНКЕЛЬ ПРИЙШОВ



      Цвинтарні рай. - Нат Пинкертон діє. - Гришка достукался. - Богородицыны гроші. - "Радянська конячка". - Гришка на додачу до штанів. - Янкель прийшов.

      Ще маленьким, сопливым шкетом Гришка любив волю й самостійність. Страшно обурювався, коли мати карала його за те, що, побродивши у весняних дощових калюжах, він приходив додому брудним і мокрим.
      Не виносив покарань і йшов з будинку, закопилити губи. А надворі підбивав хлопців і, зібравши орду, ішов далеко за місто, через великий цвинтар з похилими хрестами й гробницями, що провалюються, до маленької сіренького річці. І тут насолоджувався.
      Воля заспокоювала Гришкины нерви. Він роздягався й починав з голосним реготом носитися по березі й шубовстатися в мутної, брудної речонке.
      Пізно приходив додому й, закутавшись, відразу валився на свою скриню спати.
      Гришка виріс серед вулиці. Батька він не пам'ятає. Іноді щось смутно промайне в його мозку. От він бачить себе на білому катафалку, посередині вулиці. Він сидить на труні високо над всіма, а за ними йдуть мати, бабуся й хтось ще, кого він не знає. Катафалк тягнуть два ледачі коні, і Гришка підстрибує на дерев'яній гробовій дошці, і Гришке весело. Це все, що залишилося в нього в пам'яті від батька. Більше він нічого згадати не міг.
      Кузня двірська з палаючим горном стала його батьком. Мати працювала пралею "по панам", ніколи було сином займатися. Гришка полюбив кузню. Особливо добре було дивитися ввечері на палаючий кривавий горн і нюхати їдкий, по смачний дим або спостерігати, як майстер, вихопивши з жару розпечену смугу, клав її на ковадло, а два молотобійці потужними ударами молотів м'яли її, як віск. Важкі кувалди глухо ухали по м'якому залізу, і маленький ручник віддзвонював такт. Виходила красиво - як музика.
      До того зжився з кузнею Гришка, що навіть ночувати став разом з подмастерьями. Улітку заберуться в карету неполагоджену - сядуть. Затишно, добре, потім подмастерья розповідають страшні казки - про чортів, мерців, про дзвіницю із дванадцятьма відьмами.
      Слухає Гришка - мороз шкіру выпузыривает, а але йде - шкода залишити так історію, але довідавшись, чим скінчиться.
      Так бігло дитинство.
      Потім мати повела в школу, пора було узятися за діло, да Гришка й не отвиливал, пішов з радістю.
      Учитися хотілося по різних причинах, і головної з них були книжки брата с гарними обкладинками, на яких виднілися люті особи, миготіли кинджали, револьвери, тигри й текла червона хромолітографська кров.
      Гришка виявився здатним. Те, що його товариші засвоювали у два-три уроку, він схоплював на лету, і вчителька не могла нахвалитися їм за його запопадливість.
      Однак успіхи Гришкины на першому ж році скінчилися. Читати він навчився, писати теж. Він раптом вирішив, що цього цілком досить, і з люттю засів за "Пинкертонов". Ніякі покарання й вселяння не допомагали.
      Гришка в самозабутті, затамувавши подих, носився із прославленим американським детективом слідами невловимих убивць, зломщиків і викрадачів дітей або з помічником геніального слідопита Бобом Руландом пускався на пошуки самого Ната Пинкертона, що потрапив у лабети кровожерливих злочинців.
      Так два роки подорожував він по американських штатах, а потім мати смутно сказала йому:
      - Достукался, худобина. Зі школи вибили дурня. Що мені з тобою робити?
      Гришка був щиро засмучений, однак нічого радити матері не став і взагалі втримався від подальшого обговорення цього складного питання.
      Із гріхом навпіл прибудувала мати ", щовідбився від рук" хлопчиська в іншу школу, по Гришка вже вважав зайвим навчання й по виходу з будинку ховав сумку із книгами в підвал, а сам ішов на вулицю, до улюбленого виступу в ювелірного магазина, де стояла вулична каплиця. Тут він сідав біля кружки з пожертвуваннями й двома пальцями починав обробляти її уміст.
      Допомагала цієї операції паличка. Заробіток був вірний. У день виходило по двугривенному й більше.
      Потім прийшла війна, погнали на фронт брата. Гришку знову вибили з школи за невідвідування. Якийсь час відсиджувався він будинку, по матір завзято стояла на своєму, і от третя по рахунку класна дошка початку маячити перед Гришкиными очима.
      З революцією Гришка й у себе зробив переворот. На очах у матері він твердо відмовився вчитися й поклав перед нею порваний і бувалий ранець.
      Дарма лаялася мати, дарма грозила побити - він стояв на своєму й завзято відмовлявся.
      И от мати махнула на нього рукою, і Гришка знову одержав волю.
      Тягався по кинушкам, торгував цигарками, потім навіть придбав санки й зробився "радянською конячкою". Годинниками стояв він у вокзалів, очікуючи приїзду спекулянтів-мішечників, яким за хліб або за гроші відвозив за адресою багаж. Але робота зірвалася: слабенька була "конячка".
      Один раз, у тьмяний зимовий вечір, накинувши на плечі продерту братову шинель і обрядивши свої сапи, Гришка направився до Варшавського зустрічати далекий поїзд. Вулиці вже спорожніли. Тихо посвистуючи, Гришка під'їхав к. вокзалу й став на своє звичайне місце у виходу. "Конячок" уже зібралося чимало. Гришка привітався зі своїми сусідами й, зручніше сівши на сапи, став чекати.
      Раз у раз із усіх боків прибували нові саночники, що чекали "хлібного" поїзда.
      На розі, у сходів, купка хлопців-конячок запекло нападала на новачків, що теж приїхали із саночками в пошуках заробітку.
      - Чого до чужого вокзалу приперли? Вали геть!
      Новачки робко тупцювали на місці й скиглили:
      - Не пхайся! Местов багато. Вокзал некуплений, Де хочемо, там і коштуємо!
      Поїзд прийшов. Почалася тиснява. Саночники наперли, люто виривали з рук очманілих пасажирів мішки.
      - Накажете відвезти, земляк?
      - От санки закордонні!
      - За півтора фунта на Петроградську сторону!
      Гришка, волочачи за собою санки, теж вчепився було за скриню якийсь баби й робко запропонував:
      - Куди накажете, громадянка?
      Але громадянка, не зрозумівши Гришку, жалібно заголосила:
      - Ах, паскуда! Варта! Скриня тягнуть!
      Гришка, збентежений таким оборотом справи, випустив скриню. Через мить він побачив, як тим же скринею заволодів якийсь здоровань, зі звичної вправністю уговаривавший перелякану бабу:
      - Ви не хвилюйтеся, гражданочка. Звеземо якнайкраще, прямо як на молодцях!
      Ставало тихіше. Уже "конячки" роз'їхалися в усіх напрямках, а Гришка все стояв і чекав. Залишилися тільки він так дві старушонки з дитячими саночками. На заробіток не було вже ніякої надії, але додому їхати з порожніми руками не хотілося.
      Раптом з вокзалу вийшов мужик, оглянувся й гаркнув:
      - Агов, совецкие!
      - Є, панотець, - прошамкали бабусі.
      - Подаруйте, громадянин, - тихо проговорив Гришка.
      Мужик оглянув трьох саночників і із сумнівом промурмотав:
      - Так нешто вам звезти?
      Потім вибрав Гришку й став виносити мішки, туго набиті картоплею. Гришка злякався. Його сани покряхтывали від ваги. Ужо нікуди було класти, а мужик усе носив. Гришка хотів було відмовитися, але потім з розпачем вирішив:
      - Эх, була не була, вивезу!
      И повіз. Везти потрібно було далеко, за заставу. Гришка весь вимокнув від поту, руки його німіли, мотузка різала груди, а він усе віз. Увечері він, розбитий, прийшов додому й приніс із собою цілих три фунти чорного, розжареного, змішаного з вівсом хліба. Заробіток був по тимі часам великий, але зате й останній. Гришка надірвався.
      Справа обернулася зовсім погано. Удома не було навіть хліба, а Гришке потрібні були гроші. Він курив і любив ласувати коржами із салом на товкучці. Потихеньку став він красти з будинку речі: те бабусину золоту монету, те кавник.
      Потім якось відразу все відкрилося. Терпіння матері лопнуло, і мати, побігавши тиждень, відвезла Гришку за місто в дитячу трудову колонію.
      Колонія містилася в монастирі. Відразу в монастирі було й цвинтар.
      Голодно було, але весело. Полюбив Гришка товаришів, полюбив могилки й зовсім було забув будинок, як раптом вибухнуло нове нещастя.
      До міста підступали білі.
      Ішли війська, тяглися обози, артилерія. Розсипалася колонія по городам, і, користаючись із нагоди, запасалися вихованці картоплею, капустою, редькою й іншою зеленню.
      Отут Гришка, під напливом почуттів, раптом згадав рідних і почав постачати їхньою краденою їжею.
      Тривожно було в місті. Ухали зовсім близько знаряддя, і скла дзинькали у віконцях. Огорнулися вулиці дротом і мішками з піском.
      Настрій у всіх підняте. У Гришки теж. Він прийшов в улюблений монастир, востаннє подивився на різьблені вікна й білі хрести на могилках і, стягнувши дві пари валянків з комори, пішов, для того щоб більше не вертатися.
      Потім ще притулок, ще крадіжки.
      Розподільний пункт із працею відскіпався від хлопчика, давши напрямок про переклад у Шкиду. Але взяли його тільки тоді, коли разом з ним у придане послали дві пари штанів, постільна білизна, матрац і ліжко.
      На той час у Гришки виробилися свої погляди на життя. Він став какойто холодний до всього, ніщо не дивувало його, ніщо не торкало. Міркував він, незважаючи на свої чотирнадцять років, як дорослий, а правилом собі поставив: "Живи так, щоб тобі було гарно".
      Таким прийшов Гришка в Шкиду {Докладно про Гришкином дитинство розказане в повести Г. Бєлих "Будинок веселих злиденних". Изд. "Дитяча література", Ленінград, 1965 р.}.
      Прийшов він ранком. Його провели до завідувача в кабінет. Вид школи Гришке сподобався, але при вході в кабінет зава він небагато струх.
      Увійшов тихо й, причинивши двері, став оглядати приміщення.
      "Буржуєм живе", - подумав він, побачивши м'які дивани й крісла, а на стінах фотографії в строгих чорних рамках.
      Викниксор сидів за столом. Побачивши новачка, він указав йому рукою на крісло.
      - Сідай.
      Гришка сів і притих.
      - Мати є?
      - Є.
      - Чим займається?
      - Праля вона.
      - Так, так. - Викниксор задумливо тарабанив пальцями по столі. - Ну а учитися ти любиш чи ні?
      Гришка хотів сказати "ні", потім роздумав і, вирішивши, що це невигідно, сказав:
      - Дуже люблю. Учитися й малювати.
      - И малювати? - зачудувався завідувач. - Ну? Ти що ж, учився де-небудь малювати?
      Гришка напружив мозки, марне намагаючись выпутаться з кепського положення, але заліз ще глибше.
      - Так, я вчився в студії. І мене хвалили.
      - ПРО, це добре. Художники нам потрібні, - заохочувально й уже м'якше простягнув Викниксор. - Будеш у нас малювати й учитися.
      Викниксор порився в паперах і, діставши звідти аркуш, прогледів його, уважно вчитуючись:
      - Ага. Твоє прізвище Черних. Ну добре, ідемо, Черних. Я зведу тебе до товаришам.
      Викниксор великими кроками пройшов уперед. Гришка йшов позаду й критично оглядав зава. Відразу визначив, що завідувачеві не під силу картатий піджак, і помітив отвисшее халяву чобота. Мимоволі зачудувався: "Ишь ти. Квартира буржуйська, а носити нема чого".
      Пройшли їдальню, і Викниксор смикнув двері в клас-гришку спершу оглушив неймовірний шум, а потім тиша, що наступила майже миттєво. Він побачив ряди парт і десятка півтора застиглих як по команді учнів,
      Тим часом Викниксор, забувши про новачка, хвилину оглядав клас, потім спокійно, не підвищуючи голосу й навіть якось байдуже, процідив:
      - Громоносцев, ти без обіду! Воронін, здай чоботи, сьогодні без прогулянки! Горобців, вийди геть із класу!
      - За що, Віктор Миколайович?! Ми нічого не робили! Чого чіпляєтеся-те! - хором заскиглили покарані, але Викниксор, почухавши за вухом, що не допускає заперечення тоном відрізав:
      - Ви бешкетували в класі, - отже, нарікайте на себе! А тепер от представляю вам ще новачка. Кличуть його Григорій Черних. Це здатний і обдарований хлопець, до того ж художник. Він буде займатися у вашім відділенні, тому що за рівнем знань годиться до вас.
      Клас мовчав і оглядав новачка. На вид Гришка, незважаючи на свої світлі волосся, нагадував єврея, і особливо впадав в око його ніс, довгий і похилий, із загином у кінчика.
      Хвилину вони стояли друг проти друга - клас і Гришка з Викниксором. Потім завшколой, ще раз почухавши за вухом і нічого не сказавши, вийшов з класу.
      Циган підійшов ближче до новачка, що насторожився, хвилину мовчачи оглядав його, потім раптом відійшов убік і, давлячись від сміху, указуючи пальцем на Гришку, хихикнув:
      - Янкель прийшов! Дивитеся-Ка, сволоти. Єврей! Типовий блондинистый єврей!
      Гришка образився й огризнувся:
      - А чого ти смієшся-те? Ну, припустимо, єврей... А ти-те на кого схожий? Типовий циган чорномазий!..
      Такої витівки ніхто не очікував, і клас схвально загоготав:
      - Ай да Янкель! Відразу Цигана вгадав.
      - Коля, чуєш? Циган здалеку видний.
      Колька сам був чимало приголомшений відповіддю й уже збирався провчити новачка, як раптом виступив Воробышек;
      - Чого пристаєте до хлопця? Зануди грішні! Оглядітися не дадуть. - Потім він, уже звертаючись до Гришке, додав: - Іди сюди, Янкель, сідай із мною.
      - Так я зовсім але Янкель, - протестував Гришка, але Горобець тільки махнув рукою.
      - Це вже, брат, забудь і думати! Раз прозвали Янкелем, значить - ша! Тепер Янкель навіки!
      Гришка хвилину постояв під злісним поглядом Кольки, подумки зважуючи - схопитися з ним чи ні, потім вирішив, що невигідно, і пішов за Горобцем.
      - Ти Цигана не бійся. Він сволота чимала, але ми йому намилимо шию, зрячи турбуєшся. А тебе він тепер не торкне, - тихо проговорив Горобець, сидячи поруч із Гришкой.
      Гришка мовчав і тільки зрідка вловлював краєм вуха лиховісний шепіт черномордого супротивника:
      - Янкель прийшов. Янкель воює.
      Але клас не підтримав Кольку. Янкель уже завоював співчуття хлопців, до тому ж не у звичаї шкидцев було труїти новачків.
      Десь за стіною задзвенів дзвіночок.
      - Уроки починаються, - пояснив Горобець і додав: - Тепер, Янкель, ми с тобою увесь час будемо сидіти на цій парті. Добре?
      - Добре, - задоволено кивнув Янкель і вперше відчув, що нарешті-те знайдений берег, знайдена тиха пристань, від якої він тепер довго не відчалить.
      За стіною дзенькав дзвіночок.
[далі]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48]

Так кажуть...

Як добре і як красно, коли житимуть брати разом!

Література, книжки, журнали

Реклама

Спонсорство

Довідка