Меню

Всесвітня література українською мовою

Тематичне меню

Допомога проекту

Корисні посилання:

Не обов'язково література

Дещо корисне


Вітаємо на теренах бібліотеки

Бібліотеки вперше з'явилися на древньому Сході. Звичайно першою бібліотекою називають збори глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н.е., знайдене в храмі вавилонського міста Ниппур. В одній із гробниць біля єгипетських Фив був виявлений ящик з папірусами часу ІІ перехідного періоду (XVІІІ - XVІІ вв. до н.е. ). В епоху Нового царства Рамзесом ІІ було зібрано близько 20 000 папірусів. Найвідоміша древневосточная бібліотека - збори клинописних табличок з палацу ассірійського царя VІІ століття до н.е.. Ашшурбанипала в Ниневии. Основна частина табличок містить юридичну інформацію. У древній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклее тираном Клеархом (ІV століття до н.е. ).

Библиотека - установа, що збирає й зберігає добутки печатки й писемності для суспільного користування, а також здійснює довідково-бібліографічну роботу. У цей час усе більше поширюються й входять до фонду бібліотеки мікрофільми, аудіо- і відеокасети, діапозитиви, оптичні носії (CD-ROM).

Тож, запрошуємо до перегляду сторінок Вашої електронної бібліотеки!

Розділи бібліотеки по тематиках

Решта лінків

Республіка ШКИД

КРОКОДИЛ


      Племінник Айвазовского. - Крррокодил. - Олівці. - "Крити". - Підступний толстовец. - Плюс на мінус = 0. - Індульгенції.

      Він увійшов у канцелярію, зняв побляклий фетровий капелюх, поправив зав'язаний на шиї бантом шарф і відрекомендувався:
      - Сергій Петрович Айвазовский, племінник свого дядька - Айвазовского - того самого, що "Дев'ятий вал" написав і взагалі...
      Прийшов просити місця. Довге безробіття потріпало нерви, змучила голодом, холодом і тугою неробства... Айвазовский вирішив звернутися в дефективний дитбудинок.
      Викниксор переглянув рекомендацію губоно й, переглядаючи, мигцем оглянув Айвазовского.
      Був він досить високого зросту, широкий у плечах, а горде, з піднятим носом, особа змушувало припускати твердий і сильний характер.
      - Добре, - сказав Викниксор. - Я прийму вас штатним вихователем; але, крім того, нам потрібний викладач малювання... Ви могли б?..
      - Я племінник Айвазовского, - з гордістю відповів той. - А крім того, я закінчив Академію мистецтв. Я...
      - Прекрасно, - обірвав завшколой. - Ви зараховані в штат. Завтра ви чергуєте із двох годин дня. Сподіваюся, ви зумієте підійти до вихованців.
      - ПРО! - викликнув Айвазовский. - Це я зумію зробити... У мене є досвід... Я...
      Схоже було, що він хотів додати - "племінник Айвазовского", але не сказав цього, не встиг: у коридорі затріщав дзвінок, возвещая про кінець уроку, і канцелярія заповнилася педагогами й вихователями.
      Айвазовский пом'яв капелюх, подивився на разговорившегося з іншими Викниксора, хотів було простягнути руку, потім роздумав і, сказавши: "До завтра", вийшов з канцелярії, поблискуючи золоченим пенсне на задертому нагору носу.
      На інший день після уроків у клас четвертого відділення ввійшов Викниксор у супроводі Айвазовского.
      Вихованці встали.
      - Хлопці, - проговорив Викниксор, - от ваш новий вихователь... Художник. Дуже гарна людина... Сподіваюся, що зійдетеся з ним...
      Коли Викниксор вийшов із класу, хлопці обступили нового вихователя.
      Той, у свою чергу, стисши під пахвою портфель, розглядав через пенсне своїх нових вихованців. У класі він чомусь відразу збудив сміхотливе настрій.
      - Як ім'я твоє, про прибулець, новий воїн зі стану хал-деев? - удавано урочистим тоном вопросил Японець.
      - Мене кличуть Сергій Петрович, - відповів вихователь. - А прізвище моя Айвазовский.
      - Айвазовский! - пролунали вигуки. - Не чи художник?
      - Так, художник, - скинувши голову, відповів халдей. - Я племінник свого дядька Айвазовского, що написав "Дев'ятий вал" і інші картини.
      - Здорово! - викликнув Янкель.
      Хлопці ще щільніше обступили нового вихователя.
      Той сів за порожню парту й поклав перед собою портфель.
      - А ви що робите? - запитав він. - Чим займаєтеся у вільний час?
      - Халдеїв б'ємо, - пробасив Купець.
      - Що? - перепитав Айвазовский.
      - Халдеїв б'ємо, - повторив Офенбах. - Бешкетуємо, в очко дмемося...
      - Так-А, - простягнув Айвазовский, що не зрозумів сказаного Купцем. - А я, - сказав він, - інакше з вами заняття поведу. У мене своя система виховання.
      - Яка ж у вас система? - запитав хтось.
      - Може, розповісте? - попросив Янкель.
      - У мене система наступна: я сам проводжу з вихованцями годинники їх дозвілля, читаю їм уголос, граю...
      У юрбі хлопців хтось хихикнув.
      - Цікаво, - сказав Янкель. - Що ж, ви сьогодні й приступитеся до виховній роботі?
      - Так, я думаю.
      "Племінник свого дядька" порився в портфелі й витягся якусь книжку.
      - Я прочитаю вам зараз цікаву річ, - сказав він. - Я добре читаю; скінчив, між іншим, декламаційні курси...
      - Валите, читайте, - перебив Ленька Пантелєєв.
      Айвазовский поклав книгу на стіл.
      - Це що? - запитав Япошка й, глянувши на заголовок, голосно розреготався.
      - "Крокодил" Корнія Чуковського, - прочитав він. - Спритно!
      Клас затремтів від сміху.
      Вихователь недоумевающе оглянув що сміються й запитав:
      - Ви чого смієтеся? Це дуже цікава книга.
      - Добре, читайте! - знову закричав Пантелєєв.
      Айвазовский устав, поставив ногу на ослін парти й, закинувши голову, почав:

      Жив так був крокодил,
      Він по Невському ходив,
      Цигарки курив,
      По-турецки говорив...
      Кр-Ро-Кодил,
      Кррро-Кодил
      Крррокодилович...

      Читав він ці дитячі гумористичні вірші з таким пафосом, так ревів, вимовляючи слово "крокодил", що слухати без сміху було не можна. Хлопці заливалися.
      Айвазовский обиженно захлопнув книгу.
      - Що смішного? - сказав він голосом, що затремтіли від образи. - Ви дурні хлопчиська й не розумієте поезії.
      - Вали, читай! - кричали хлопці. - Читайте, Сергій Петрович!
      Похмурившись небагато, вихователь перевернув сторінку й продовжував читання. Щораз, як він декламував: " Кр-Ро-Кодил, кррро-кодил, Крррокодилович", скла в класі тремтіли від нестримного, буйного, істеричного сміху.
      Коли він скінчив, Японець підхопився на парту й вимовив:
      - Увага! Традиції й звичаї Улиганской республіки зокрема й всієї Шкиды в цілому вимагають, щоб кожному новому шкидцу або халдеєві давалася кличка. Справжній новоспечений халдей не є виключенням і чекає свого бойового хрещення. Думаю, що ім'я Крокодил найбільше підійде до йому.
      - Браво! - закричали хлопці й нагородили Япошку оплесками.
      Потім кожний порахував боргом підійти до Айвазовскому, поплескати його по плечу і сказати:
      - Поздоровляю, Крокодил Крокодилович.
      Вихователь сидів, розгублено розглядаючи його обличчя, що обліпили. Він не знав, що робити, або ж просто не зумів виявити свій прекрасний виховательський досвід.
      Так почалася педагогічна кар'єра Крокодила Крокодиловича Айвазовского, племінника свого дядька, великого морського пейзажиста Айвазовского. З перших же днів він втратив у вихованців авторитет...
      - Барахло, - сказали шкидцы.

      * * *

      Перший урок малювання відбувся на інший день у четвертому відділенні. Крокодил увійшов у клас і, пройшовши до вчительського стола, поставив на нього карельської берези шухлядка з олівцями й вилитий з гіпсу усічений конус.
      При його вході встало чоловік п'ять, інші вирішили випробувати відношення нового педагога до дисципліни й залишилися сидіти. Крокодил нікому зауваження не зробив, а, виклавши з ящика купу разнокалиберных олівцевих недогризків, сказав:
      - Візьміть собі по олівці.
      Кожний підійшов до стола й вибрав недогризок достовірніше й получше. На столі залишилося ще штук двадцять п'ять олівців.
      Япошка, що страждав якоюсь почуттєвою любов'ю до предметів канцелярського побуту - олівцям, пір'ям, паперу, - підморгнув Янкелю й, зітхнувши, шепнув:
      - Смачно. А?
      - Д-Так, - підтакнув Черних, жадібно оглянувши олівцеву купу.
      - Приготуйте папір, - скомандував викладач.
      - Нова справа, - обурився Горобець. - Що ми, свій папір будемо псувати, чи що?
      - Факт, - підтримав Пантелєєв. - Тягнете з халдейської - там цього добра є.
      - Вірно? - запитав Крокодил. - У вас такий порядок?
      - А те як же інакше.
      Крокодил пішов у канцелярію.
      Не встигла захлопнутися двері, як Япошка, Янкель, а за ними й всі інші ринулися до стола.
      Через секунду від олівцевої купи на столі залишилася жалюгідна купка в пятьшесть найгірших, що рвуть папір олівців.
      Вернувшись із папером, Крокодил не помітив розкрадання. Він роздал папір і, поставивши на верх класної дошки усічений конус, запропонував вихованцям намалювати його.
      Имевшие схильність до образотворчих мистецтв прийнялися малювати, а інші, вийнявши з парт книжки, поглибилися в читання.
      Книги читали самі різнохарактерні.
      Янкель подумки перенісся в Нью-Йорк і там на Бруклинском мосту разом с "геніальним детективом Нат Пинкертоном" скидав у воду Гудзонова протоки дванадцятого по рахунку злочинця...
      Японець переходив від аграрної революції до перманентного й, не погоджуючись с Каутским, по звичці навіть у розумі пошмыгивал носом...
      Пантелєєв співчутливо зітхав, відчуваючи гостру жалість до підступно обманутої коханцем бідній Лізі, а Джапаридзе бився в гарячій сутичці на стороні відважних мушкетерів, цілком поринувши в пухкий тім роману Дюма...
      Клас роз'їхався в різні частини світла: хто до індіанців у прерії, хто на Північний полюс. Дзвінка не почув ніхто, і до справжнього життя з миру мрій призвав лише вигук Крокодила:
      - А де ж олівці?
      Ніхто не відповів.
      - Де ж олівці? - повторив педагог.
      Знову ніхто не відповів. Вихованці розбрелися по класі й не обертали уваги на вихователя.
      - Віддайте ж олівці! - уже з ноткою розпачу в голосі прокричав Крокодил.
      - Пішов ти, - пробасив Купець, - не позіхай, коли не треба.
      Хлопці розсміялися.
      - Не позіхай, Крокодил Крокодилович, - сказав Сашка Пильовиків і ляснув вихователя по плечу.
      - Ах, так! - закричав Крокодил. - Так я вам зауваження запишу в "Літопис". Мені Віктор Миколайович сказав: будуть пустувати - записуйте.
      - Ні хріну, - заперечив Ленька Пантелєєв. - Усіх не перепишете.
      - Ні, перепишу, - відповів уже, що тремтів від обурення Крокодил. - Я вам колективне зауваження напишу... Колл-Лективное зауваження! - повторив він і, осінений цією думкою, зірвався з місця й, схопивши усічений конус і порожня шухлядка, вибіг із класу.
      "Колективне зауваження" він дійсно записав:
      "Вихованці четвертого відділення викрали у викладача олівці й відмовилися їх повернути, незважаючи на вимоги вчителя".
      Викниксор змусив клас повернути олівцеві недогризки й залишив всі відділення на два дні без прогулянок.
      Клас озлобився.
      - Ябеда нещасний! - кричав Японець у набитій до відмови верхньої убиральні.
      - Ябеда! Фіскал! Крокодил гадів!
      - Покрити його!.. - запропонував хтось.
      - Втемную!
      - Відучити фіскалити!
      Вирішили крити.
      Увечері, коли Айвазовский увійшов у клас, йому на голову накинули чиєсь пальто, хтось погасив електрику, потім пролунав клич:
      - Бий!
      И с кожної парти на голову нещасного халдея полетіли великовагові книжкові томи.
      Хтось загнув по спині Айвазовского поліном. Він закричав жалібно й скрипливо:
      - Ай! Боляче!
      - Вистачить! - крикнув Японець.
      Запалили світло. Крокодил сидів за партою, схиливши голову на руки. Зі спини у пего сповзало старе, рване приютское пальто.
      Злість відразу пройшла, стало шкода плачучого, побитого халдея.
      - Вистачить, - повторив Япошка, хоча вже ніхто не думав продовжувати побиття.
      Айвазовский підняв голову. Особа сорокалітнього чоловіка бути мокро від зліз. Жалість пройшла, стало огидно.
      - Тьфу... - плюнув Купець. - Як баба якась, реве. А ще халдей... В нас Бебэ й той не заплакав би. Таких тільки бити й треба.
      Айвазовский шкода посміхнувся й сказав:
      - Добре, дрібниці.
      Стало ще жалісніше... Стало соромно за що происшли...
      - Ви нас простите, Сергій Петрович, - хмуро сказав Японець. - Запишіть нам колективне зауваження для форми, а як людин - простите.
      - Добре, - повторив Крокодил. - Я вас прощаю й записувати нікого не буду.
      - От це людина, - сказав Пантелєєв. - Б'ють його, а він прощає. Прямо толстовец якийсь, а не халдей.
      Айвазовский устав.
      - Ну, я піду...
      Дійшовши до дверей і відкривши їх, він раптом круто обернувся й, почервонівши всією особою, закричав:
      - Я вам покаджу, дияволи!.. Я вам... Згною! - проревел він і вибіг з класу.

      * * *

      Поводження Айвазовского збуджувало загальну злість. Випадок з "християнським прощенням" знайшов відгук: Крокодила покрили й у третьому відділенні.
      Кипчаки побили його ґрунтовно й, коли він спробував розіграти й у них умилительную сцену "загального прощення", додали ще й "на горіхи". Били не книгами, а гімнастичними ціпками й навіть коцюбою. На обоє відділень градом сипалися зауваження, всі вихованці цих відділень не виходили з четвертого й п'ятого розрядів.
      У відповідь на посилення покарань розпалювалася й більша буза... Крокодил не устигали отхаживать синці.
      В "Літописі" тих днів попадалися записи такого роду:
      "Еонин і Корольов не давали вихованцям старшої групи спокою: в продовження декількох годин кричали, сміялися, розмовляли, усіляко лаяли вихователя, називаючи його всілякими епітетами, особливо Корольов, який неодноразово підходив до ліжку вихователя, намагаючись його вдарити, придавити й т.п.".
      Або:
      "Пантелєєв у спальні говорив Еонину, запитуючи в нього: "Дай мені чобіт, я хочу вдарити їм у вихователя""
      Або:
      "Хтось із вихованців кинув чоботом у вихователя при загальному й одностайному схваленні учнів старшої й третьої групи".
      Достаток зауважень в "Літописі" змусило задуматися педагогічна рада школи, зокрема й самого Викниксора. Потрібно було знайти що-небудь, що б відволікло вихованців від бузи й допомогло їм вийти з нескінченного п'ятого розряду.
      И Викниксор придумав.
      Один раз за вечерею він заявив:
      - Хлопці... Дотепер у нас були тільки погані зауваження... Зараз ми уводимо й гарні зауваження... кожний ваш гарний учинок буде записуватися в "Літопис". Плюс на мінус рівняється нулю... Гарне зауваження знищує погане.
      Шкида радувалася, але недовго.
      Незабаром виявилося, що гарний учинок - визначення неясне.
      У той же день Офенбах, півроку не брав у руки підручника географії, визубрив напам'ять вісімнадцять сторінок "Європейської Росії",
      Гарного зауваження він не одержав, тому що виявилося, що вчити уроки - річ гарна, але не видатна, учитися й без зауважень треба... Усі впали духом, а Офенбах, не маючи сил простити собі зробленої дурості, зі злості побив Крокодила.
      Тоді Викниксор знайшов вихід.
      - Учинком, що заслуговує гарного зауваження, - сказав він, - буде вважатися всяка добровільна робота із самообслуговування - миття й підмітання підлог, колка дров та інше.
      Шкида узялася за швабри, пилки й мокрі ганчірки, прийнялася "забивати" гарні зауваження.
      Вихователі записували зауваження часто без перевірки. Це навело хитромудрого й винахідливого Янкеля на ідею.
      Один раз він підійшов до Крокодила й сказав:
      - Запишіть мені зауваження - я вбиральню вимив.
      Айвазовский негайно ж сходив у канцелярію й записав:
      "Черних добровільно вимив убиральню".
      Янкелю це сподобалося. Через півгодини він знову підійшов до Крокодила.
      - Запишіть - я верхній зал підмів.
      Крокодил недовірливо подивився на вихованця, але все-таки пішов записувати. Янкель, обтяжений десятком поганих зауважень, знахабнів.
      - Я и нижній зал підмів! - крикнув він вслід що йде Айвазовскому. - Запишіть окремо.
      Монополізувати винахід Янкелю не вдалося. Незабаром вся Шкида насела на Крокодила. У день він записував до п'ятдесятьох штук гарних зауважень.
      Шкида вибралася з п'ятого розряду й уже подумувала пробиратися до першому, коли Викниксор, помітивши зловживання із Крокодилом, заборонив останньому записувати кому-небудь "плюсные" зауваження.
      До цього часу ставиться й поява "індульгенцій".
      би_ Вічно, обпльований Крокодил дійшов до краю падіння. Коли його били, він просив, благав, щоб його не били, вибачався...
      - Вибачаюся, - говорив він вихованцеві, що з гумористичних спонукань наступав йому на ногу.
      Тримав він себе лагідно й погані зауваження записував лише в крайніх випадках.
      Тоді Еошка придумав наступну річ.
      - Ми знаємо, - сказав він, - що вам записувати погані зауваження велить Викниксор, - інакше б ви не стали халдейничатъ, побоялися...
      - Так, ти правий, я примушений записувати, - погодився Айвазовский.
      - А тому, - заявив Японець, - я пропоную наступне: за кожне ваше зауваження ви будете видавати нам папірець, індульгенцію, пред'явник якої може вас у будь-який момент побити без усякого з вашої сторони протиріччя.
      Не смів пискнути в присутності Купця Крокодил беззаперечно погодився.
      Щораз, записавши зауваження, він видавав записаному їм вихованцеві папірець такого змісту:
      ІНДУЛЬГЕНЦІЯ
      Пред'явник цього має право побити мене в будь-який день і годину, коли я вільний і не в канцелярії.
      С. П. Айвазовский.
      Текст і форму індульгенції склав Японець. Він же перший одержав індульгенцію, але бити Крокодила не став і папірець сховав.

      Айвазовский увійшов у клас.
      - До вас справа, - заявив Японець.
      - Яка справа? - запитав Крокодил, всідаючись на своє місце.
      Японець підійшов до нього, вийняв з кишені пачку папірців і, порахувавши їх, поклав на стіл.
      - Двадцять вісім штук, сер, - сказав він.
      - Це що? - прошептав Крокодил, сполотнівши.
      - Індульгенції, милий друг, індульгенції, - відповів Японець. - Ну-ка, підставляй спину.
      Педагог, не сказавши ні слова, з тугою подивився на Купця й нагнув спину. Під дружний регіт класу Японець відстьобав двадцять вісім ударів.
      За ним вийшов Циган.
      - У мене менше, - сказав він, - двадцять шість штучок тільки.
      Він отхлопал свої двадцять шість ударів.
      Потім вийшов Купець. Побачивши його Крокодил затремтів.
      - Ну, - пробасив Купець, - нагинайся.
      Він ударив кулаком по спині нещасного халдея.
      Крокодил заблагав:
      - Не так сильно. Боляче адже!
      Усе скупчилися біля стола... Офенбах замахувався у восьмий раз, коли вигук у дверей змусив хлопців обернутися:
      - Досить!
      У стіни стояв Викниксор. Він стояв уже більше хвилини й зі здивуванням дивився на що діється.
      - Досить, - повторив він, - сядьте на місця.
      Потім, глянувши на пальто, що оправляв, Крокодила, він сказав:
      - Ви мені потрібні - на хвилинку...
      Айвазовский устав і вийшов за Викниксором із класу.
      Більше Шкида його не видала.
[далі]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48]

Так кажуть...

Кому дозволена мета, тому дозволені й засоби.
Герман Бузенбаум

Література, книжки, журнали

Реклама

Спонсорство

Довідка