Меню

Всесвітня література українською мовою

Тематичне меню

Допомога проекту

Корисні посилання:

Не обов'язково література

Дещо корисне


Вітаємо на теренах бібліотеки

Бібліотеки вперше з'явилися на древньому Сході. Звичайно першою бібліотекою називають збори глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н.е., знайдене в храмі вавилонського міста Ниппур. В одній із гробниць біля єгипетських Фив був виявлений ящик з папірусами часу ІІ перехідного періоду (XVІІІ - XVІІ вв. до н.е. ). В епоху Нового царства Рамзесом ІІ було зібрано близько 20 000 папірусів. Найвідоміша древневосточная бібліотека - збори клинописних табличок з палацу ассірійського царя VІІ століття до н.е.. Ашшурбанипала в Ниневии. Основна частина табличок містить юридичну інформацію. У древній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклее тираном Клеархом (ІV століття до н.е. ).

Библиотека - установа, що збирає й зберігає добутки печатки й писемності для суспільного користування, а також здійснює довідково-бібліографічну роботу. У цей час усе більше поширюються й входять до фонду бібліотеки мікрофільми, аудіо- і відеокасети, діапозитиви, оптичні носії (CD-ROM).

Тож, запрошуємо до перегляду сторінок Вашої електронної бібліотеки!

Розділи бібліотеки по тематиках

Решта лінків

Республіка ШКИД

СОДОМ І ГОМОРРА


      Безвладдя. - Сивер Довгорукий. - Ост-Інд-Кава. - Перший наліт. - Гульба. - Босоніж на форді. - Два юнкомца й Пирль Уайт. - Содом і Гоморра.

      Викниксор виїхав у Москву на якийсь з'їзд працівників соцвоса. Керування республікою перейшло до Эланлюм. Хоча вона й була людиною з сильним характером, але все-таки вона була жінкою. Шкидцы відразу ж це зрозуміли, і зрозуміли по-своєму. Вони забешкетували. Жінка, на їхню думку, була істотою куди більше безвладним, чим чоловік, так ще такий чоловік, як Викниксор. І цього було досить, щоб Шкида заколобродила.
      Спочатку особливої бузи не була, просто расхлябалась дисципліна: пізніше лягали спати, спізнювалися в їдальню й на уроки, частіше грубили вихователям. Але незабаром найшлися хлопці, які зрозуміли, що з положення можна витягти вигоду. Коноводом виявився недавно прийшов у Шкиду Сивер Довгорукий...
      Походження він був, по шкидским масштабах, високого - син артиста, а зовнішності самої грубої, чому й одержав у Шкиде прізвисько Гужбан.
      Гужбан народився в інтелігентній родині - батько, мати й сестра його, як сказано вище, були артистами. Привыкнув до вільного життя богеми, батьки віддали сина з найменшого років у притулок для дітей артистів. Там Сивер пробув до дев'ятирічного віку й уже встиг показати свою натуру. В "артистичному" притулку він крав, хуліганив. Його перевели в Царське Село, в притулок класом нижче. Там він показав себе щосили, крав уже запечемо: в начальства, у прислуги й навіть у товаришів. Учився в Царскосельской гімназії, але вчитися не любив, байдикував і притім виявив злодійські здатності. З першого ж класу його вигнали. Незабаром і із притулку вигнали - перевели в інший притулок, для дефективних...
      Трапилося це вже після революції. До цього часу Сивер Довгорукий встиг навіки втратити батька, матір і сестру. Батько вмер, а мати й сестра виїхали невідомо куди, забувши про нього, - може бути, у гарячці, а може бути, і навмисно. Довгорукий пішов по дефективних притулках, з кожного вилітав за злодійство, у деяких начебто робився розсудливим, але, не витримавши й прокравшись, ішов далі. Побував у лаврі й зрештою якимсь образом потрапив у Шкиду. Сюди прийшов він з репутацією "безнадійного", але Викниксор прийняв його, тому що не вважав, що можна говорити про безнадійність хлопця, якому тільки-тільки здійснилося п'ятнадцять років. Втім, вік Довгорукого завжди й для всіх залишався загадкою. Говорив він, що йому п'ятнадцять років, а по виду здавалося не менше вісімнадцяти. Перевірити ж було неможливо - метрики Довгорукого були загублені, так що досить імовірно, що у літах він прибріхував, - може бути, для того, щоб відтягнути строк підсудності. У всякому разі, він прийшов з дуже поганою славою, відразу ж в Шкиде почав бешкетувати, красти, а отут підкрутилося "безвладдя", і він повністю показав свою натуру.

      * * *

      Гужбан був у сламе із Циганом. Циган, сам будучи хлопцем розвиненим, любив дружити із хлопцями молодших класів, і притім дуже часто зі страшенними бузотерами. Може бути, розраховував уберегти їх від остаточного псування, хоча і сам він у моральному відношенні не був особливо стійкий. Гужбан був хитрим і у той же час сильним. Тільки перед ним стушовувався Циган. Довгорукий зумів підкорити його своїй волі.
      Один раз після уроків Гужбан зайшов у четверте відділення й покликав Цигана:
      - Ідемо, мені треба з тобою поговорити.
      Циган устав і вийшов із класу. Вони пройшли у верхній зал і сіли на підвіконня.
      - У чому справа? - запитав Циганів.
      Гужбан оглядівся навколо й, прищелкнув мовою, таємниче пробасив:
      - Справа... Заробити можна.
      - На чому?
      Гужбан ще раз завбачливо оглянувся.
      - Кава... - зашептав він. - Голий пан бачил... Пеповский кава... на дворі. Там мішок коштує. Голий з Козлом дірку проколупали, фунта два в кишенях віднесли й чухонке за двадцять лимонів боданули... Чув?
      - Чув... Ну так що ж?
      Гужбан нагнувся до самого вуха Громоносцева.
      - Кава-те, він - дорогою...
      - Ну так що ж? - повторив Циган.
      - У мішку мабуть на цілий мільярд його!..
      Циган здригнувся, потім сполотнів.
      - Розумію, - прошептав він. - Але я не хочу, слово честі, Гужбан, я цього більше не хочу...
      - Дурень. Щастя в пику пре, а він - "не хочу".
      - Засиплемося адже...
      - Ні псула. У тім-раз у раз, що обробимо так, що й сліду не залишимо. Уже повір.
      Циган стояв, облокотившись на підвіконня, кусаючи губи й бігаючи поглядом по підлоги.
      - Коли ж? - запитав він.
      - Уночі. Отут на арапа не можна взяти, треба з хитрістю.
      Циган уже погодився, а погодившись, увійшов в азарт.
      - Хто так хто? - проговорив він. - Удвох ніяково, треба зграєю. Голий і Козел уже в курсі, я думаю - їх взяти в сламу.
      - Іде.
      Сламщики відшукали Старолинского й першокласника Козла. Пояснивши без натяків сутність справи, вони відразу ж зустріли згоду.
      Тільки Голий пан злегка пручався, як до цього пручався Циган, але й він, по своїй безвільності, уже через півхвилини ввійшов у зграю.
      Товариші відразу розподілили ролі. Циган і Гужбан роблять справа, інші два - зекают.
      План викрадення кава розробили докладно, над цим довго міркували в зруйнованому сараї на задньому дворі.

      * * *

      У великій шкільній спальні було тихо. Зрідка поскрипували дверцята електричного вентилятора так хропли вихованці, кожний по-своєму - хто з присвистом, хто хрипнуло, хто ніжно й рівно. Вугільна лампочка, застигши, не мигала...
      За стіною, у квартирі Эланлюм, саксонські куранти пробили друга година. В той же момент у різних кутах спальні чотири голови піднялися над подушками й прислухалися. Інші хлопці лежали не рухаючись і хропли, як колись. Тоді чотири чоловіки, нечутно зстрибнувши на підлогу, крадькома пробралися до дверей і вийшли в коридор.
      - Долілиць, - шепнув Гужбан.
      Зійшли по парадним сходам долілиць, до запасного виходу зі швейцарської. Але двері, закрива_ звичайно лише на засув, були тепер замкнені на ключ.
      - Чортова бабуся! - вилаявся Циган.
      - Ні хріну, - відповів Гужбан. - Хряем наверх, через вихідні двері.
      - А ключ?
      Гужбан не замислювався.
      - Хряемте наверх. Підкупимо чергового й баста... Коли прийдемо, говорите, що у вбиральню йшли, загорнули покурити.
      Але хитрості не треба було. На кухні горіло світло, таргани бігали по выложенным кахлем стінам, і розмірно цокали годинник. Черговий Горобець сидів в стола, поклавши голову на руки. Гужбан один пройшов на кухню й, підійшовши на цыпочках до Горобця, заглянув йому в особу... Горобець спав. Гужбан тихо відкрив ящик стола й, вийнявши великий, надягнутий на дротове кільце ключ, так само обережно закрив ящик і вийшов з кухні...
      Залишилося відкрити вихідні двері. Це було неважко. Чотири хлопці спустилися по сходам у двір.
      Ніч була жарка. Пахнуло гнилим деревом і землею. У шкидских вікнах було темно. Лише нагорі в мансарді, де жив Алникпоп, тепліла миготливої вогником гасовий пальник. Десь на вулиці проїхала извозчичья пролетка, гулко отщелкали підкови по бруківці, і знову завмерла ніч.
      - Тссс... - прошипел Гужбан, і видно було, як у темряві блиснули стиснуті білі зуби.
      Крадькома по стіні, пройшли до дверей, що ведуть у магазин ПЕПО . В залізних дверей стояв, як непотрібна річ, мішок. Циган нагнувся й прочитав при світлі ліхтаря:
      - "Бритиш... ост-інд-кава". Кава! - ледве не закричав він. - И вірно - кава, ялинки-ціпка!
      - Тихіше ти, циганська морда! ~ прошипел Довгорукий. - Жваво! Пан, Козел, на стрему!.. Голий на забір, Козла до сходів!
      Сам він схопив мішок з одного кінця. Циган упився пальцями в іншій. З важкої пятипудовой ношею вони побігли до забору.
      За забором перебував завод вогнегасників, відокремлюваний від вулиці напівзруйнованим одноповерховим будинком, що був колись заводським складом.
      - Лізь на забір! - наказав Циганові Гужбан. - И ти, Голий!
      Громоносцев і Старолинский піднялися на невисокий дерев'яний забір, утиканий гострими цвяхами. Триматися на цих цвяхах було нелегко. Гужбан напружив мускули й, піднявши мішок, подав його товаришам.
      - Тримаєте, затыки, - прохрипів він. - Обережно!..
      Потім заліз сам на забір і, прислухавшись, скомандував:
      - Кидай!
      Важка туша мішка вдарилася об купу вугільних щебенів. За мішком зстрибнуло на землю три чоловіки. Вони хвилину сиділи мовчачи, обмацуючи продерті штани, потім схопили мішок і поволокли його в руїни складу. Там зарили мішок, засипали щебенями й з тими ж обережностями відправилися у дорогу назад.
      Горобець усе ще міцно спав, тому покласти ключ у ящик стола було справою миті. Не замічені ніким, пройшли в спальню, роздягнулися й заснули.
      Продати кава узявся Гужбан, що мав на волі зв'язок зі скупниками краденого.

      * * *

      - Пийте, товариші, пийте, растыки грішні!
      Пили, танцювали, співали...
      Тріскотіли мостини, тріскотіли голови, у вухах тріскотіло, шабашом кружляло в очах.
      - Пийте! - кричав Гужбан. - Пийте, браточки!..
      Сидів Гужбан на березовому поліні, сукуватому, з обтертою корою. Циган розвалився на підлозі в позі загулявшего у волзьких просторах Стеньки Разіна. Відразу були Козел, Пан, Купець, Безсовісний, Кальмот, Курочка й два юнкомца - два юнкомца, що піддалися спокусі, підкуплені юнкомцы - Пантелєєв і Янкель.
      Справляли успіх справи.
      Гужбан загнав кава за вісімсот лимонів, а вісімсот лимонів і в ті дні були сумою чималої, тим більше в Шкиде, що сиділа на хлібі - фунтовому пайку, на пшенке й тюленьем жирі.
      Гроші поділили не нарівно. Гужбан взяв триста лимонів, Циган двісті, а Голому й Козлові по полтораста відміряли. А на честь успіху справи задали гульба, гульба, по шкидским масштабах, незвичайний.
      Справа не розкрилася зовсім. У школі про нього не довідалися. Пеповцы вирішили, мабуть, що кава украли грабіжники з волі, а заглянути наверх не додумалися.
      А зграя, роздобувши більші гроші, не знаючи, куди їх діти, гуляла...
      - Пийте, задрыги!
      Ящики пива на полу, чверть самогону на столі, зробленому з полін, ковбаса, цукерки, бісквіти, шоколад...
      У кімнаті ламаного флігеля, у кімнаті, закладеної дровами, - гульба...
      - Пий!
      Багато хто пили вперше...
      Пили й блевали відразу в стосу - поруч із шоколадом і бісквітами "Альберт"...
      - Проспівай, голубчик, - обіймав Гужбан Безсовісного, - Володька, чорт, проспівай, прошу тебе... Пісень хочу!
      Співав Безсовісний голосом м'яким і гарним:

      Позарастали стібки-доріжки,
      Де проходили милого ніжки,
      Позарастали мохами-травою,
      Де ми гуляли, милий, з тобою.

      Янкель і Пантелєєв - у куті. Сиділи тихо, не ворушачись. Хміль розповзався по тілу, серце стукало від хмелю. Від чи хмелю тільки? Від сорому стукало серце й нило.
      "Юнком, комунари... Продалися... Эх, жисть-же-стянка!.."
      Випивши ж самогону, повеселіли. Сором пройшов, хміль же не проходив... Співали, обійнявшись, робленим басом Пантелєєв і природний тенор Янкель:

      На п'ятнадцять лимонів улаштую дебош,
      Агов, Гужбан, пива даєш!

      Купець, надрызгавшись, валявся на підлозі, згрібав Старолинского, лоскотав.
      - Голенький, дай лимончик.
      Давав йому Пан лимончики. Шкода, чи що, коли їх у кишені сто штук!..
      Дзенькали від танцю залишки шибок, і текло пиво, змішуючись із блевотиной, під стіс березову.

      Іде мій милий з міста п'яний,
      Стукіт-Стукіт у віконце, я, твій коханый.
      З ліжка встала, двері відчинила,
      Поцілувала, спати поклала

      Співав Безсовісний, обіймав Безсовісного Гужбан - син артиста, - сміявся і плакав.
      - Володька... Співай! Співай, растыка! Талант спалюєш... Хо-хо-Аааа!..
      Потім обіймав Цигана, цілував, шепотів:
      - Морда циганська, дружище!.. У мене батько й мати сволоти, один ти друг. А я з'їхав, скотився до чортів...
      Пили, співали, танцювали...
      Потім всією компанією, бос, рваної й п'яної, пішли гуляти... По вулиці ішли - сміялися, кричали, лаялися, а Безсовісний ішов нахиливши голову й по проханню Гужбана співав:
      - Не ходи, милий, з місту п'яний,
      Тебе зачалить будь-який лягавий.
      - Мила Дуся, я не боюся,
      Якщо зачалять, я откуплюся.
      У Калинкина моста стояв автомобіль, дрянненький фордовский автомобіль, тонконогий, схожий на панського хлопчика, короткоштанного, голоколенного.
      - Мотор! - закричав Гужбан. - Мотор! У жисть не їздив на моторі.
      - Скільки до Невського? - звернувся він до шофера.
      Шофер - латиш або німець - подивився з подивом і жахом на босих, кошлатих хлопців і крикнув:
      - Пішов потальше, хуликан!..
      - Скільки? - розлютивши, прокричав Гужбан, вихоплюючи з кишені пачку лимонів.
      Шофер квапливо оглядівся по сторонах, відкрив дверцята автомобіля.
      - Сатись... П'ятдесят лимоноф...
      - Лізь, шпана! - закричав не замислюючись Гужбан.
      Полізли босі в шкіряну коляску автомобіля фор-довского. Сіли. Їхали недовго, по Фонтанке. На Невському шофер дверцята відчинив:
      - Фылезай.
      Вилізли, бродили по Невському...
      Їли морозиво з несмачними вафлями (на вафлях напису - "Коля", "Валячи", "Дуня"), їли яблука, курили "Трьохсотий "Зефір" і лаялися з перехожими.
      Потім пішли оравою в кіно. Фільм страшний - "Таємнича рука, або Криваве кільце" з Пирльуайт у головній ролі.
      Дивилися, лузали насіннячка, ссали іриски й отрыга-чи випитим за день самогоном і пивом.
      Додому в школу верталися пізно, за північ... Заспаний Мефтахудын відкривав ворота, лаявся:
      - Сволоти, секим голова... Дочекаєтеся Виктыр Нико-Лаича.
      Нічний вихователь записав в "Літопис":
      "Старолинский, Офенбах, Козлов, Бессовестин, Пантелєєв, Черних і Курочкин пізно вернулися із прогулянки в школу, а вихованці Довгорукий і Громоносцев не з'явилися зовсім".
      Гужбан і Циган у школі не ночували, вони ночували на Лиговке...

      * * *

      Янкель і Пантелєєв стояли опустивши голови, не дивилися в очі. Цекисты, скупчившись у стола, дихали рівно й упивалися поглядами в обвинувачувані...
      Міркували:
      - Самі зізналися. Полегкість потрібно.
      - Факт. Осудження винесемо, без розголосу.
      И в сторону двох:
      - Дивитеся!..
      Янкель і Ленька глянули в очі Японцеві.
      - Япошка!.. Слово честі... Сволоти ми!..

      * * *

      У Гужбана гроші вийшли незабаром... Здавалося тільки, що важко витратити вісімсот мільйонів, а подивишся, у день прокутил половину, там ще - і ша! - сідай на колун. А сидіти на колуні - з махрою, з фунтяшником хліба - після шоколаду, кіно, шинки вестфальской і автомобіля - справа нелегке.
      Гужбан задумався про новий. Нове незабаром придумав і здійснив.
      Темною ніччю ця ж компанія зламала склад ПЕПО, що містився на шкидском же дворі. Зламали фільонки дверні, пролізли, винесли ящик цигарок "Осман", фільонки забили.
      Снову гуляли.
      На підлозі, у коридорах, класах і спальнях школи - усюди валялися недокурки с золотим ободком, "Осман" курила вся школа, і на колуні ніхто не сидів: щедрим себе показав Гужбан з мільярда.
      Трапилося ще - пішли у відпустку кращі халдеї - Косталмед і Алникпоп. Эланлюм розгубилася зовсім, уже не могла вести керування, стримувати дисципліною Содом і Гоморру...
      Пішло невтримне злодійство. Крали рушника, ковдри, черевики.
      Юнком намагався боротися, але при першій же спробі підручні Гужбана побили Финкельштейна й пригрозили Пантелєєву і Янкелю розповісти всієї Шкиде про кава й Пирль Уайт.
      Якось прийшов до Пантелєєва Голий пан. Дружний був він з Пантелєєвим, любив його й говорив по-людськи.
      - Боюся я, Ленька, - сказав він. - Наші наліт на "Скороход" готовлять, треба сторожачи вбити... Їй-богу... Мені вбивати...
      Бліднув гимназистик Голенький, розповідаючи.
      - Мені. Так я... Після прийде в їдальню Викниксор так скаже: "Хто вбив?" - так я б не витерпів, істерика б із мною трапилася, закричав би...
      Голий плакав брудними сльозами, морщив особу, як кошеня...
      - Добре, - утішав Пантелєєв, - не пропав ти ще... Вилізеш...
      А раз сказав:
      - Записуйся в Юнком.
      Зачудувався Голий, не повірив.
      - А хіба приймуть?
      - Спробуємо.
      Звів Ленька Пана на юнкомское збори, сказав:
      - От, Старолинский хоче записатися в Юнком. Правда, він набузил отут, але кається, і, крім того, у нас не комсомол, організація своя, дефективна, і вимоги свої.
      Прийняли в кандидати. Стаж кандидатський призначили пристойний і зобов'язали порвати з Гужбаном.
      Але Гужбан не охолонув. Зробивши справу, вона приймався за інше. Покінчивши з ПЕПО, вивіз скла з аптекарського магазина, зрізав у шкільних убиральнях фанові свинцеві труби. Один раз уночі пропали в Шкиде всі лампочки електричні - осрамовские, светлановские й ди-визорные - довгі, як снаряди тридюймового знаряддя.
      Зараза поширювалася по всієї Шкиде. Ринок Покровський, вуличні торговки безпатентні тріпотіли від зухвалих хлоп'ячих нальотів.
      Це в ті дні співала обводненская шпана пісню:

      З Достоєвського ухрял
      И по крамничках шманал...
      На Англійському в Покровки
      Коштують баби, дві торговки,
      И лають напропад
      Достоєвських всіх хлопців,
      З Достоєвській негідника -
      Ламца-Дрица а-ца-ца...

      Це в ті дні школа, зробивши, здавалося, величезний шлях, відступила назад...
[далі]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48]

Так кажуть...

Не можна весь час обманювати всіх, та й не треба: одного разу на чотири роки достатньо
NN

Література, книжки, журнали

Реклама

Спонсорство

Довідка