Меню

Всесвітня література українською мовою

Тематичне меню

Допомога проекту

Корисні посилання:

Не обов'язково література

Дещо корисне


Вітаємо на теренах бібліотеки

Бібліотеки вперше з'явилися на древньому Сході. Звичайно першою бібліотекою називають збори глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н.е., знайдене в храмі вавилонського міста Ниппур. В одній із гробниць біля єгипетських Фив був виявлений ящик з папірусами часу ІІ перехідного періоду (XVІІІ - XVІІ вв. до н.е. ). В епоху Нового царства Рамзесом ІІ було зібрано близько 20 000 папірусів. Найвідоміша древневосточная бібліотека - збори клинописних табличок з палацу ассірійського царя VІІ століття до н.е.. Ашшурбанипала в Ниневии. Основна частина табличок містить юридичну інформацію. У древній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклее тираном Клеархом (ІV століття до н.е. ).

Библиотека - установа, що збирає й зберігає добутки печатки й писемності для суспільного користування, а також здійснює довідково-бібліографічну роботу. У цей час усе більше поширюються й входять до фонду бібліотеки мікрофільми, аудіо- і відеокасети, діапозитиви, оптичні носії (CD-ROM).

Тож, запрошуємо до перегляду сторінок Вашої електронної бібліотеки!

Розділи бібліотеки по тематиках

Решта лінків

Республіка ШКИД

РОЗКОЛ У ЦЕКА


      Киномечты. - Принципове питання. - Курильний конфлікт. - "День". - Бути або не бути. - Розкол у Цека. - Боротьба за маси. - Перемир'я.

      Уже перша година ночі. Утомившиеся за день шкидцы сплять міцним і здоровим сном. У спальні тихо. Чутно тільки рівний подих сплячих. У розкриті вікна уривається нічний вітерець і освіжає кімнату.
      Усі сплять, тільки Ленька Пантелєєв і Янкель, мрійливо вп'явшись в вікно, пошепки розмовляють. Сламщикам не спиться. Їхнього ліжка коштують саме в вікна, і прохолодне повітря освіжає й бадьорить розпаленілі тіла.
      - Ну й погодка, - зітхає Янкель.
      - Так, погодка що треба, - відповідає Пантелєєв.
      Янкель хвилину мовчить і чеше голову, потім раптом зненацька говорить:
      - Эх, Ленька! Сказати тобі? Задумав я одну штуку!..
      - Яку?
      - Ти тільки не смійся, тоді скажу.
      - Чого ж сміятися, - обурюється Пантелєєв. - Що ж ми - газве не сламщики з тобою?
      - Правда, - говорить Гришка. - Ми з тобою неначебто брати.
      - Звичайно, бгатья. Ну?
      - Що ну?
      - Яку штуку?
      - Є в мене, розумієш, мрія одна, - тихо говорить Янкель, умиленно дивлячись на шматочок неба, що видніється через плетіння вікна. - Хочу я, брат, кіноартистом зробитися.
      Пантелєєв здригається й швидко піднімає голову над подушкою.
      - И ти?
      - Що й ти?
      - И ти про це мрієш?
      - А хіба й ти? - здивувався Янкель, і Пантелєєв зніяковіло зізнається:
      - И я. Тільки я хочу режисером бути. Артист із мене не вийде. Я в Мензелинске пробував... Дикція в мене невідповідна.
      - А в мене яка? Підходяща? - цікавиться Гришка, що має досить неясне подання про те, що таке дикція й із чим неї їдять.
      - У тебе - гарна, - говорить Пантелєєв. - Ти всі букви підряд вимовляєш. А я гаркавлю...
      Навіть у темряві видно, як почервонів Ленька. Янкелю робиться шкода сламщика.
      - Нічого, - говорить він, утішаючи друга, і, помовчавши, великодушно додає: - Зате я малювати не можу. Я - дальтонік.
      Це почище дикції. Пантелєєв убитий. Хвилину він мовчить і міркує, потім запитує:
      - Руки трясуться?
      - Ні, руки не трясуться, а я у фарбах погано розбираюся. Не відрізняю, де червона, де зелена. А взагалі, ти знаєш, це здорово, що в нас одна мрія з тобою.
      - Ще б, - погоджується Пантелєєв. - Удвох легше буде. Адже я, ти знаєш, давно вже думав: як вийду зі Шкиды, - так відразу в Одесу на кінофабрику. Попрошуся хоч в учні й буду вчитися на режисера.
      - А мене візьмеш?
      - Куди?
      - В Одесу.
      - Чудила. Я тебе не тільки в Одесу, я тебе на головну роль візьму.
      - А які ти фільми ставити будеш?
      - Ну, це ми подумаємо ще. Революційні, звичайно...
      - Начебто "Червоних дияволенят"?
      - Хе! Получше ще навіть.
      Янкель уже зайнявся.
      - А ти знаєш, адже це не так складно все. Вийдемо зі Шкиды, одержимо випускне й - гайда на південь. Эх, навіть подумати приємно!.. Сонце... пальми там усякі... виноград... Чорне море... Шиково заживемо, Ленька, а?
      У Янкеля, за все життя не виїжджало з Питера далі Лигова й Петергофа, подання про південь саме райдужне. Навчений життєвим досвідом Ленька трохи прохолоджує його запал.
      - А гроші? - запитує він, іронічно посміхаючись.
      - Які гроші?
      - Як які? А на що жити будемо? Та й на дорогу... Адже зайцями мабуть не поїдемо.
      - А що? Хіба важко?
      - Ні, з мене вистачить, - говорить похмурим голосом Ленька.
      Янкель замислюється, убитий вагомими аргументами сламщика. Він пильно дивиться у вікно, за яким синіє нічне пітерське небо, і раптом радісно скрикує:
      - Эврика!
      - Ну?
      - Гроші треба збирати.
      - Спасибі! Досить вам вдячний. Дуже дотепна ідея.
      - А що? Звичайно, дотепна. Почнемо збирати зараз же, із цієї хвилини. Дивишся, до виходу й нагромадимо неабияку суму.
      Янкель піднімає, стаскивает з табуретки свої штани й діловито риється в кишенях. Потім витягає звідти два папірці й показує сламщику.
      - От. Від слів переходжу до справи. Вношу перший внесок. У мене два лимони є. Якщо й у тебе є, - давай у загальну касу.
      Пантелєєв вносить у загальну касу три мільйони.
      - Початок покладений, - урочисто заявляє Янкель, засовуючи п'ять мільйонів рублів в обшарпанный сірникову коробку.
      Для більшої врочистості сламщики закріплюють свій союз міцним рукостисканням.
      И довго ще шелестять у тиші приглушені голоси, довго не можуть заснути сламщики й усі говорять, будують плани й мріють. Зрідка в їхню мову уривається гавкіт собаки, свист міліціонера або п'яний очманілий вигук забулдыги, якого хміль завів у не відомі йому краю.

      * * *

      Все частіше й частіше зауважували шкидцы, як усамітнюються й шепотяться між собою сламщики Янкель і Пантелєєв. Сядуть у куті осторонь від всіх і довго про щось говорять, гаряче сперечаються. Спершу не обертали уваги. Адже сламщики все-таки, чи мало в людей спільних справ. Але далі стала гірше - парочка зовсім здичавіла, віддалилася від колективу, і дійшло до того, що ні той ні іншої не були на засідання Цека.
      У Цека було всього п'ять чоловік, і відсутність майже половини цекистов, звичайно, було замічено. Хлопці обурилися й зробили сламщикам догана, але ті й до цього віднесли зовсім равнодушно.
      Усе більше й більше відходили Янкель і Пантелєєв від Юнкома. "Ідея" захопила цілком обох. Уже не раз Япончик нагадував Янкелю:
      - Пора б "Юнком" випускати. Два тижні газета не виходить. На зборах взгреют.
      Але Янкель вислухував його розсіяно. Говорив, дивлячись кудись убік:
      - Добре, зробимо як-небудь.
      Обоє сламщика стали надзвичайно неуважні й сварливі. Уже давно обоє перестали ходити на заняття Юнкома, і як і раніше їхнього голови були зайняті тільки одним: набрати грошей до виходу, виїхати на південь, на кінофабрику.
      Вечорами сиділи в куточку й мріяли.
      А в Юнкоме тим часом росло невдоволення, глухе, але грізне.
      - Що ж це? Довго буде так тривати?
      - Роботу підривають.
      - Недисципліновані члени!
      - А ще в Цека забралися!
      Осередок хвилювався.
      Один раз на загальних зборах юнкомцев обговорювалося питання про нові члени. Серед знову вступали було багато не дозріли, котрим необхідно було придивитися, перш ніж самим працювати в Юнкоме. Під час обговорення кандидатур більшість Юнкома висловилося в цьому дусі. Інша ж сторона - Янкель, Пантелєєв і примкнув до них Джапаридзе - люто відстоювала протилежну лінію.
      - Ви неправі, товариші, - гарячився Гришка. - Ви неправі. Наша організація сама по собі недосконала й не узаконена. Ми ще самі незрілі.
      - Як сказати. Може бути, Черних про себе говорить, - отруйно вставив Японець.
      - Немає. Я не тільки про себе говорю, а говорю про усіх. Ми незрілі, але всі же розвинені більше інших, і наша пряма завдання - якнайбільше утягувати нових членів, нехай навіть малопідготовлених, але бажаючих працювати. І саме тут, у нас, в організації, вони будуть шліфуватися.
      - Хто ж їх буде відшліфовувати? - пискнув Финкельштейн єхидно.
      Янкеля пересмикнуло.
      - Звичайно, не Кобчик, соціальні погляди якого в первісному стані, - відпарирував він. - Нових членів буде відшліфовувати середовище й загальне прагнення до однієї мети. Приклад такого шліфування в нас уже є.
      - Укажи! - крикнув хтось із що сиділи.
      - И вкажу, ~ розгарячився Янкель. Потім він обернувся до Пантелєєва: - Ленька, розкажи про Старолинского.
      Ленька піднявся, шаснув носом і проговорив:
      - Факт. Старолинский відшліфувався. Від долгоруковских пригод до Юнкома шлях далекий. Однак ви все знаєте, що цей шлях він пройшов добре. Гляньте на Старолинского - от він сидить. Хіба можна тепер повірити, що Старолинский тискав кава? Не можна. Старолинский зараз у нас кращий член. ПРО чим же говорити-те?
      Вид збентеженого Старолинского на хвилину переконав усіх у правоті меншості. Однак виступили слідом за тим Еонин і Пильовиків із тріском зруйнували всі доводи Янкеля й Пантелєєва.
      Збори одностайно ухвалили:
      "Прийом членів обмежити. Кожний вступающий знову повинен витримати місяць випробного терміну, потім місяць кандидатури з рекомендаціями трьох членів і нарешті місяць навчальної підготовки".
      Засмучене провалом меншість голосувала проти, а потім, піднявшись на підвіконня, витяглося з кишень папироски й відмовилося приймати подальша участь у зборах.
      - Це неправильно. Це ж знесилення осередку, насильницький затиск, - гарячився знервований Янкель, злобливо обкушуючи кінчик цигарки й спльовуючи прямо на вулицю. Дзе й Пантелєєв підтакували йому. Після цього обговорювалося питання про Жовтневий спектакль. Коли все висловилися, Еонин зробив спробу примирити меншість.
      - Агов ви, на вікні! Як ваша думка про проведення вечора?
      - Ми втримуємося від думок, - буркнув Пантелєєв.
      - И волієте курити?
      - Хоча б так.
      Японець схвилювався, потім удавано равнодушно заявив:
      - Між іншим, мені здається, треба обміркувати питання про паління в Юнкоме. І чи взагалі коштує членам нашої організації курити?
      - Ишь гусак, - злобливо хихикнув Янкель. - Сам не куриш, так під нас підкопуєшся. Номер не пройде. Вирішуйте не вирішуйте, а курити будемо.
      - Як вирішимо, - простягнув Японець.
      Далі Янкель не витримав і вийшов за двері, за ним пішов і Пантелєєв, а Дзе, хвилину постоявши в нерішучості, погасив об підошву недокурок і сіл за стіл. На порядок денний було поставлене питання про паління. Більшістю голосів ухвалили: у приміщенні Юнкома не курити.

      * * *

      - Не курити, значить! Ну що ж, добре, не будемо курити в Юнкоме, - посміювався Пантелєєв, читаючи протокол зборів, вивішений на стіні.
      - Це навмисно. У піку нам. Японець свій вплив і силу показати хоче. Застерігає нас, - бурмотав Янкель.
      Постанова роз'ярила обох. Сламщики настільки розгорілися бойовим запалом, що навіть забули про свою ідею.
      - Треба боротися. Нехай вони знають, що й ми маємо право говорити. Ми їм покажемо, що вони неправі, - гарячився Янкель.
      - Правильно, - погодився Пантелєєв. - Ми повинні говорити. А говорити вагомо й обдумано можна тільки через друкований орган, отже...
      - Ну?
      - Отже...
      Янкель насторожився.
      - Ти хочеш сказати: отже, потрібно видавати орган, через який ми можемо говорити з Юнкомом?
      - Так, друг мій, ти правий, - уклав Пантелєєв, поблажливо посміхаючись.
      Янкель задумався, посилено почухуючи нігтем перенісся, потім спробував протестувати:
      - А "Юнком" як? Адже й "Юнком" я ж видаю. Отже...
      - Так, знову отже... Отже, потрібно або кинути його, або сполучити з новим виданням. Так чого ти турбуєшся? Сполучиш. А новий орган нам необхідний.
      - Так, ти правий.
      Увечері в куті, осторонь від класу, сиділи обоє й щось люто строчили.
      Ніхто не обертав уваги на притихлих сламщиков, але Японець, добре характер, що знав, обох, уже затурбувався, почуваючи, що готується щось недобре. Він кілька разів намагався пронюхати, що замишляють опозиціонери, але нічого не зміг випитати й став чекати, попередньо повідомивши про готовящет своїх прихильників.
      - У випадку якщо що особливе, - відразу по комуністичній тактиці! З коренем вирвемо розкладницький елемент.
      - Ясно, - пискнув Финкельштейн.
      - Правильно, - підтакнув Пильовиків, а потім, зморщившись, нерішуче додав: - Тільки шкода, Еончик, хлопці ділові.
      - Які б вони не були, але, якщо вони заважають нам, ми повинні їх знешкодити, - суворо відрізав Еонин, і його маленька фігурка дихала такий рішучістю, що Пильовиків, при всій своїй симпатії до парочки бузотеров, не в силах був протестувати.
      А ранком вийшла у світло нова газета - "День". У передовиці повідомлялося про тім, що газета виходить не регулярно, а в міру нагромадження матеріалу, але що лінія газети буде строго витримана. У газеті кожний може виступати з обговоренням і критикою всіх шкільних заходів.
      "Усі можуть писати й вільно висловлюватися на сторінках нашої газети. "День" буде стежити за всім і все обговорювати", - голосно оповідала передовиця, а ледве нижче йшла стаття, зміст якої сколихнуло весь Юнком. Стаття містила ряд різких випадів проти керівництва Юнкома. Властиво, Юнкому був присвячений весь номер, за невеликим винятком, і навіть карикатура висміювала манію секретаря Юнкома писати протоколи. На малюнку був зображений Сашко Пильовиків, в одній руці що тримає папироску, а в інший стос протоколів і запитувач сам себе: "Що шкідливіше - паління тютюну або писання протоколів?"
      Такий різкий випад опозиції обурив Юнком і особливо Сашка - Бебэ, який надзвичайно образився. Найбільше обурило осередок те, що під газетою стояв: "Редактор: Пантелєєв, видавець: Черних". Це був відкритий виклик.
      Ще не було случаючи, щоб члени Юнкома виступали проти свого колективу, і раптом така несподіванка. Вирішили скликати розширений пленум. Через важливість питання довелося скасувати трудовий суботник. Стояла гаряча сутичка.
      - Дивитеся, хлопці, не здавай! - хвилювався Японець, коли зібралися всі виділені делегати.
      - Ми йдемо за комсомолом. Ми повинні вирішувати по-більшовицькому. Або за, або проти - і ніяких цвяхів.
      Уже пленум був у зборі. Зібралося сім чоловік. Не було тільки Янкеля й Леньки. За ними послали, і хвилину через обоє вони, насупившись, увійшли в кімнату й сіли. Япончик відкрив засідання й взяв слово.
      - Сьогодні, товариші, ми змушені були зненацька для всіх скликати нарада, приводом до якого послужив вихід газети "День" - газети, що раптом, без узгодження з нами, почали видавати наші ж товариші із Цека. Газета "День" випущена з явною метою підірвати авторитет Юнкома. Положення створюється дуже небезпечне. Ми будемо говорити прямо. "День", якщо не зовсім, те наполовину, може розкласти нашу організацію, тому що, я ще раз говорю, проти Юнкома виступають самі юнкомцы - члени Цека. Ми-Те, звичайно, знаємо, що за члени Цека Черних і Пантелєєв, ми-те пам'ятаємо їхні веселі оргії з Довгоруким, але маси цього не знають, і маси будуть їм вірити, тому що печатка - самий переконливий засіб боротьби, а Янкель і Пантелєєв, ми повинні зізнатися, самі талановиті шкидские журналісти.
      Япончик на хвилину зупинився, спостерігаючи за дією своїх слів, але отут же побачив безнадійність положення. Лестощі його не подіяла. Сламщики, очевидно, навіть і не думали про каяття. Обоє вони сиділи й нахально-зухвало оглядали супротивників.
      Тоді Япончик перейшов до справи.
      - Хлопці, треба ставити питання руба. Або Черних і Пантелєєв повинні будуть негайно припинити видання своєї газети й випустити черговий номер "Юнкома", у якому привселюдно визнають свої помилки, або...
      - Що - або? - з лиховісною холоднокровністю запитав Янкель.
      - Або ми будемо примушені оприлюднити минуле членів Цека, зняти їх з постів і... якщо не зовсім... те хоч на місяць виключати з Юнкома. Ми повинні тримати тверду дисципліну.
      - Ну й тримаєте собі, братишки! - истерично викрикнув Янкель. - "День" ми не припинимо, навпаки, ми його зробимо щоденним. Прощайте.
      Двері хрястнула за сламщиками. І негайно Юнком порушив питання про виключенні Янкеля й Пантелєєва. Постанова провели й сламщиков виключили. Відразу була обрана нова редколегія, який доручили негайно випустити номер "Юнкома" зі спростуванням. Горобця призначили видавцем, Пыльникова - редактором. Ледь розійшовся пленум і спорожнів Юнком, нова редколегія вже узялася готовити номер, і на інший день із гріхом навпіл "Юнком" вийшов.
      Два тижні республіка Шкид жила в лихоманці, спостерігаючи за боротьбою двох плинів. На стороні Юнкома був завойований раніше авторитет, на стороні сламщиков - техніка, умілий напрямок газети й симпатії тих хлопців, яких Японець і його група не пускали в Юнком.
      Янкель і Пантелєєв після виходу нового "Юнкома" розвили скажені темпи. "День" став щоденною газетою, а згодом до нього додався ще й вечірній випуск.
      Новий "Юнком" був занадто повільний і слабкий, щоб боротися з газетою, раптом що відразу одержала таке поширення й популярність. Справи в осередку ішли усе гірше. "День" повільно, але вірно утовкмачував шкидцам, що лінія Юнкома неправильна, а сам Юнком міг тільки на мітингах парирувати удари опозиції, тому що орган їх не в силах був поспіти за органом сламщиков. Маси відходили від Юнкома, стали недовірливі, і тільки читальня по вечорах допомагала Юнкому боротися з Янкелем і Пантелєєвим, але й та висіла на волоску. Юнкомцам було добре відомо, що три чверті всіх книг у читальні належить опозиції і що рано або пізно читальню розорять.
      И це трапилося. Раз увечері в Юнком увійшли Янкель і Пантелєєв. Був самий розпал читального вечора.
      Десятки шкидцев сиділи за столами й розглядали картинки в журналах і книгах. Янкель зупинився у дверей, а Пантелєєв підійшов до Японця й з вишуканою коректністю вимовив:
      - Дозволите взяти наші книги?
      Японець сполотнів.
      Він чекав цього давно, але тепер раптом злякався. Розгром читальні віднімав останню можливість залучити й удержати маси. Однак треба було віддати.
      - Беріть, - равнодушно кинув він, але Пильовиків, що стояв поруч, почув у голосі Еонина надзвичайну для нього тремтіння.
      - Беріть, - повторив Японець.
      Під хихикання й глузування над збанкрутілим керівництвом сламщики відбирали свої книги, але тепер їх уже не цікавило падіння й загибель Юнкома й брали вони своє тільки тому, що для поповнення свого "південного фонду" вирішили загнати книги на барахолці.
      Воювати сламщикам набридло. Вони знову згадали свою ідею й відвели в газеті целую смугу під відділ "Кіно", де поміщали рецензії про фільми й портрети відомих кіноартистів.
      Юнком одержав перепочинок і став виправлятися.
[далі]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48]

Так кажуть...

В княжих крамолах віки вкоротилися людям.

Література, книжки, журнали

Реклама

Спонсорство

Довідка