Меню

Всесвітня література українською мовою

Тематичне меню

Допомога проекту

Корисні посилання:

Не обов'язково література

Дещо корисне


Вітаємо на теренах бібліотеки

Бібліотеки вперше з'явилися на древньому Сході. Звичайно першою бібліотекою називають збори глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н.е., знайдене в храмі вавилонського міста Ниппур. В одній із гробниць біля єгипетських Фив був виявлений ящик з папірусами часу ІІ перехідного періоду (XVІІІ - XVІІ вв. до н.е. ). В епоху Нового царства Рамзесом ІІ було зібрано близько 20 000 папірусів. Найвідоміша древневосточная бібліотека - збори клинописних табличок з палацу ассірійського царя VІІ століття до н.е.. Ашшурбанипала в Ниневии. Основна частина табличок містить юридичну інформацію. У древній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклее тираном Клеархом (ІV століття до н.е. ).

Библиотека - установа, що збирає й зберігає добутки печатки й писемності для суспільного користування, а також здійснює довідково-бібліографічну роботу. У цей час усе більше поширюються й входять до фонду бібліотеки мікрофільми, аудіо- і відеокасети, діапозитиви, оптичні носії (CD-ROM).

Тож, запрошуємо до перегляду сторінок Вашої електронної бібліотеки!

Розділи бібліотеки по тематиках

Решта лінків

Республіка ШКИД

ПАПЕРОВА ПАНАМА


      Сара Соломонівна. - Папір і лимони. - По листику до фонду. - Закони Російської імперії. Панама. - Караван невільників. - Червінці зроблені.

      У Сари Соломонівни не ларьок, а цілий кондитерський магазин. Цілий день Сара Соломонівна коштує, обкладена банками з монпансьє, льодяниками, пряниками й шоколадом...
      - Мадам! - кричить Сара Соломонівна. - Мадамочка, ви не забули купити цукерок для вашого милого хлопчика?
      Справи в Сари Соломонівни йдуть добре... Щодня її брат Яша привозить на маленькому візку повні банки ласощів, а ввечері відвозить їх майже порожніми. У Сари Соломонівни тому завжди задоволений вид. Цілий день і зиму й літо вона коштує за своїм ларьком і кричить:
      - Громадянин? Чому б вам не купити плитку шоколаду для вашої симпатичної дружини?
      Пантелєєв і Янкель познайомилися із Сарою Соломонівною, купуючи в неї четвертку цукрового піску.
      Янкель раптом запитав:
      - Ви що, ларьок додому на ніч відвозите?
      Сара Соломонівна інстинктивно здригнулася. Питання їй здався дивним - і навіть страшним.
      "Це, напевно, грабіжники, - подумала вона. - Уж чи не хочуть вони ограбувати мій ларьок?"
      - Ні, - сказала вона. - Ларьок я здаю на зберігання одному дуже чесному і сильному чоловікові... Він же його й відвозить на своєму власному візку.
      - А скільки ви йому платите? - полюбопытствовал Пантелєєв.
      Сара Соломонівна зітхнула:
      - Ой, не говорите, скільки я йому плачу... Я йому плачу п'ятдесят мільйонів на місяць...
      - Здорово! - мимоволі викликнув Янкель.
      - Ну й сволота ж, - прошипел Пантелєєв.
      - А навіщо вам це знати? - запитала Сара.
      - Ми вам будемо носити ларьок за двадцять мільйонів, - сказав Пантелєєв.
      Сара Соломонівна недовірливо подивилася на хлопців, але все-таки погодилася.
      - Добре, носите, - сказала вона, - хоча це й дуже підозріло, але ви берете дешевше, і притім у мене на власній квартирі ларьок буде сохраннее... Ця руда людина недавно зламала мені навіс.
      Із цього дня Черних і Пантелєєв каждодневно до семи годинників вечора були на ринок і несли в один присід неважкі порівняно частини ларька Сари Соломонівни. Потім, увійшовши до неї в довіру, вони допомагали її братові Яшке перевозити й товар.
      Один раз Сара Соломонівна сказала:
      - Ой, ви б знали, хлопчики, як важко зараз працювати торговцеві... Як все дорого - патенти, податки... Папір обгорткова й та дорога. Ой, яка дорогий папір, дорожче, ніж сам товар...
      - Почім же тепер папір? - із чемності поцікавився Янкель.
      - Не говорите, зітхнула Сара Соломонівна. - Тридцять мільйонів пуд.
      Коли товариші, перетягнувши ларьок на квартиру Сари Соломонівни, на Єкатерининський канал, верталися в школу, Пантелєєв сказав:
      - Знаєш що, у мене з'явилася ідея. Давай збирати папір...
      - Що-Про? - закричав Янкель.
      - Будемо збирати папір, - повторив Пантелєєв. - Пуд зібрати не так довго, якщо збирати навіть старі зошити й газети; а пуд коштує два рублі золотом, це все-таки додасть до нашого фонду...
      - А и правда, - задумався Янкель. - Давай спробуємо, - може бути, від цього наблизиться строк здійснення нашої ідеї, - посміхнувся він.
      - Баку... - мрійливо прошептав Пантелєєв.
      З того ж дня вони почали збирати папір... Першим боргом зібрали всі старі, пописані зошити й газети. Виявилося не так багато - чверть фунта усього. За тиждень зібрали дванадцять фунтів.
      - Э, так це довга волинка, - зітхав Янкель.
      Але все-таки не пройшло й місяця, як вони зібрали пуд шість фунтів паперу, що знесли до Сари Соломонівні й продали їй за двадцять п'ять лимонів. Крім того, вони одержали від Сари Соломонівни й місячну плату за перенесення ларька. У їх "фонді" уже скопилося біля п'яти рублів золотом.
      А отут ще підкрутився цей випадок...
      Один раз Янкель міняв у бібліотеці книги... Він лазив по курних полицях, відшукуючи "Голод" Батога Гамсуна... Бібліотекарка Марья Федорівна сиділа за столом, приймала й обмінювала книги іншим улиганам. Янкель був схований від її шафами. Він забрався по драбині на саму верхню полицю - у надії хоч там відшукати потрібну книгу. Але на верхній полиці, більше інших курної й навіть затягнутою павутиною, він наткнувся на книги, не придатні до читання сучасної молоді...
      Це були "Звід законів Російської імперії" і "Урядовий вісник" за 1896 рік. Таких книг на полку було більше ста штук.
      Янкель витягся один з томів "Зводу законів". У книзі, не дуже объемистей, було фунтів десять ваги... Янкель, недовго думаючи, оглянувся й сунув "Звід" за пазуху, під пояс. Не замічений Марьей Федорівною, він вийшов з бібліотеки й пройшов у клас.
      - Додаток до фонду, - сказав він Пантелєєву, що сидів за партою й старанно рисовали дуже поганого ковбоя.
      Пантелєєв взяв книгу й, перегорнувши, запитав:
      - Де ти викопав цю мізерію?
      - Мізерія, а коштує грошей, і чималих, - відповів Черних. - Я неї слямзил в бібліотеці. Таких книг там тьма, і цупити їх легко.
      Пантелєєв задумався.
      - От що, - сказав він. - Цупити нема чого. У мене з'явилася думка, завдяки якій ми зможемо самим чесним шляхом зробитися багатіями.
      - Чесним шляхом багатіями? - зачудувався Янкель.
      - Так. Тобто чесним зовнішньо. По суті, це буде афера панама...
      Янкель зацікавився:
      - Ну, ну, валяй далі.
      Пантелєєв перегорнув сторінку.
      - Бачиш, отут дуже багато чистих аркушів... Ти ний-травень Викниксора й покажи йому книгу...
      - Показати книгу? Так ти що - сдурел?
      - Засохни... Покажи Викниксору й попроси в нього дозволу взяти цю "непотрібну мізерію" для використання на журнали.
      Янкель подумав хвилинку й просяяв:
      - Розумію!..
      Небагато погодя в клас зайшов Викниксор. Він розговорився із хлопцями, когось обіцяв записати, комусь наказав здати в гардеробну пальто. Коли він збирався залишати клас, до нього наблизився Черних.
      - Віктор Миколайович, - потупившись, сказав він. - У мене до вас прохання.
      - У чому справа?
      Янкель витягся книгу.
      - От... У бібліотеці я знайшов книги старі, "Звід законів", вони зараз нікому не потрібні... Можна мені взяти для малювання? Там їх небагато...
      - Гм... Малювати, говориш? Що ж, візьми. І правда - стародавність нікому не потрібна.
      Лише Викниксор вийшов із класу, Янкель і Пантелєєв кинулися в бібліотеку й, знявши з полки штук десять книг, потягли їх до виходу.
      - Хлопці, ви куди? - закричала Марья Федорівна.
      - У клас, - недбало кинув Янкель. - Нам Віктор Миколайович дозволив.
      Вихователька проводила їхнім здивованим поглядом. Увечері вона упоралася у Викниксора, той підтвердив слова Янкеля.
      А Янкель і Пантелєєв за який-небудь тиждень наносили з бібліотеки біля десяти пудів паперу. Папір вони стаскивали у двір і ховали під сходами флігеля.
      Нарешті, вирішивши, що й наношеного досить, вони припинили "чесне розкрадання" і задумалися про спосіб переправляння вантажу на Покровський ринок.
      - Треба найняти хлопців, - запропонував Пантелєєв.
      Вони підшукали в молодших класах десять чоловік, согласившихся знести папір за невелику винагороду на ринок.

      * * *

      Проходившие в той вечір по Старо-Петергофскому проспекті громадяни в жаху шарахалися убік побачивши низки парубійків, що спокійно тягли на голених головах паперові стоси.
      - Господи! - закричав хтось. - Так що ж це, ніяк негри йдуть, караван невільників зі слоновой кісткою?!
      - Не турбуйтеся, - відповів Янкель повним достоїнства голосом. - Це не негри. У негрів фізіономії чорні, а в цих товаришів самі звичайні.
      - Не створюйте паніку, - додав Пантелєєв.
      Пантелєєв і Янкель ішли спереду "каравану", зрідка допомагаючи утомлений "невільникові" і приймаючи від нього вантаж.
      Караван без особливих подій дійшов до Покровки. Там вантажовласники розпорядилися, щоб папір склали на парапет церковної огорожі, наказали зірко зекать, а самі пішли підшукувати покупців.
      Покупці найшлися дуже незабаром. Три пуди купила Сара Соломонівна, інші сім розійшлися в момент по ларьках м'ясного відділу ринку.
      У сламщиков на руках виявилася не бачена ними раніше сума - двісті шістдесят лимонів. Шістдесят лимонів вони великодушно віддали вантажникам і з тим відпустили їх...
      Залишалося лише купити червінці.
      Пішли до валютників, які в ті дні буквально заліплювали всі входи й виходи ринку. Курс червінця рівнявся вісімдесятьом мільйонам рублів грошовими знаками; вони придбали два червінці. Два заповітні білі папірці опинилися у них у руках.
      Решта грошей вони в той же день прокутили - сходили в кіно, закупили цигарок, ковбаси й хліби.
      Два ж червінці до пори до часу заначили міцно й надійно. "Ідея" могла бути здійснена в будь-яку хвилину.
[далі]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48]

Так кажуть...

Слава Богу, я вільний не більш ніж дерево з коренями.
Девід Лоуренс

Література, книжки, журнали

Реклама

Спонсорство

Довідка