Меню

Всесвітня література українською мовою

Тематичне меню

Допомога проекту

Корисні посилання:

Не обов'язково література

Дещо корисне


Вітаємо на теренах бібліотеки

Бібліотеки вперше з'явилися на древньому Сході. Звичайно першою бібліотекою називають збори глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н.е., знайдене в храмі вавилонського міста Ниппур. В одній із гробниць біля єгипетських Фив був виявлений ящик з папірусами часу ІІ перехідного періоду (XVІІІ - XVІІ вв. до н.е. ). В епоху Нового царства Рамзесом ІІ було зібрано близько 20 000 папірусів. Найвідоміша древневосточная бібліотека - збори клинописних табличок з палацу ассірійського царя VІІ століття до н.е.. Ашшурбанипала в Ниневии. Основна частина табличок містить юридичну інформацію. У древній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклее тираном Клеархом (ІV століття до н.е. ).

Библиотека - установа, що збирає й зберігає добутки печатки й писемності для суспільного користування, а також здійснює довідково-бібліографічну роботу. У цей час усе більше поширюються й входять до фонду бібліотеки мікрофільми, аудіо- і відеокасети, діапозитиви, оптичні носії (CD-ROM).

Тож, запрошуємо до перегляду сторінок Вашої електронної бібліотеки!

Розділи бібліотеки по тематиках

Решта лінків

Республіка ШКИД

ПІД СТРАХОМ СМЕРТІ


      МИ ВИМАГАЄМО
      ЗАЛИШЕННЯ В ШКОЛІ
      П. И. АРИКОВА!!!

      У відповідь на це за обідом Викниксор у великій мові пробував довести, що Ариков ні до чого не придатний, що він тільки розбещує учнів, і скінчив тим, що підтвердив своє рішення.
      - Він сюди більше не прийде, хлопці. Я так сказав, так і буде!
      Гробове мовчання було відповіддю на мову зава, а після обіду почалося пекло, якого не бачила Шкида від дня підстави школи.
      У всіх залах, класах і кімнатах закрили двері й улаштовували з ослонів, щіток і стільців пастки. Коштувало тільки відкрити двері, як на голову що входили падало що-небудь значне й залишало помітний слід у вигляді синця або шишки.
      Такі забави не дуже подобалися педагогам, але здаватися вони не хотіли; потрібно було проводити уроки. Халдеї ринулися в бій, і після довгої облоги барикади були взяті штурмом. У трьох педагогів на чолі й на підборіддях синіли ліхтарі. Однак педагоги самовіддано продовжували боротися.
      У той же день штаб віддав наказ почати "гарячу" війну, і не одна пари виховательських штанів прогоріла від підкладених на стільці вугіль. Але треба віддати справедливість - трималися педагоги непохитно. Про уроки вже не могло бути й мови, потрібно було хоча б тримати у своїх руках влада, і тільки за це і йшла тепер боротьба, жорстока й завзята. Наступив вечір. За вечерею Викниксор, бачачи загрозливе становище, почав ризиковану контратаку й оголосив школу на облоговому положенні. Заборонив прогулянки й відпустки доти, поки не припиниться буза. Але, на жаль, це тільки підлило масла у вогонь. Наближалися сутінки, і штаб вирішив испробовать останній засіб. Засіб було розпачливе. Штаб викинув гасло: "Бий халдеїв".
      Як череда диких тварин, зметнулася вся школа. Відразу скрізь згасло електрика й почалася дика розправа. У темряві по залі металися ревучі юрби. Захоплені врасплох, халдеї виявилися оточеними.
      Їх відразу ж зім'яли. Підставляли ніжки. Шпурляли в голову книгами й чорнильницями, били кулаками й смикали в усі сторони.
      Даремні були старання запалити світло. Хтось вигвинтив пробки, і орда осатанілих шпаргоцев носилася по школі, розтрощуючи всі й усіх. Стогнала в темряві на кухні куховарка. Гриміли казани. Це найбільш заповзятливі й практичні хлопці вирішили скористатися метушнею й грабували залишки обіду й вечері.
      Нарешті вихователі не витримали й відступили в канцелярію. І отут, оцепив всю небезпечність становища й зрозумівши, хто є призвідником, Викниксор пішов негайно в клас старших і влаштував екстрені збори.
      Для того щоб перемогти, потрібно було перемінити тактикові, і він її перемінив.
      Коли всі хлопці сіли й небагато заспокоїлися, Викниксор ласкаво заговорив:
      - Хлопці, скажіть відверто, чому ви бешкетуєте?
      - А навіщо Впав Ваныча вигнали? - почулася відповідь.
      - Хлопці! Але ви зрозумійте, що Павло Іванович не може бути вихователем.
      - Чому це не може?
      - Так тому хоча б, що він молодий. Ну скажіть самі, хіба ви не хочете учитися?
      - Так адже він нас теж учить! - загуділи нестрункі голоси, але Викниксор підняв руку, дочекався настання тиші й запитав;
      - Чому ж він вас учить? Ну що ви з ним пройшли за місяць?
      Хлопці зніяковіли.
      - Так ми різне проходили... Усього не упомнишь!
      А Ненька при загальному сміху додав:
      - Він здорово пісні співав. Про сосиски!
      Настрій помітно змінився, і Викниксор скористався цим.
      - Хлопці, - сказав він сумно, - як вам не соромно... Ви, старшокласники, все-таки розумні, розвинені хлопчики, і раптом полюбили людини за якісь "сосиски"...
      Клас нерішуче захихикав.
      - Адже Павло Іванович не педагог, - він цирковий рудий, котрий тільки тим і цікавий, що він рудий!
      - Вірно! - пролунав вигук. - Рудий! Як у Чипизелли.
      - Ну отож, - продовжував Викниксор. - Рудого-Те вам і в цирку покажуть, а літератури ви знати не будете.
      Клас мовчав. Сиділи підперши голови руками, дивилися на що розгулює по кімнаті Викниксора й мовчали.
      - Так що, - голосно сказав Викниксор, - вибирайте: або Впав Ваныч, або література. Якщо ви не скінчите бешкетувати, - Упав Ваныч, може бути, буде залишено, але літературу ми примушені будемо викреслити із програми школи.
      Він зачепив хворе місце. Шкидцы все-таки хотіли вчитися.
      - Хлопці! - крикнув Японець. - Ша! Як по^-вашому?
      - Ша! - повторив весь клас. І всі зашуміли. Відразу стало легко й весело, начебто за вікном затихла бурячи.
      Буза припинилася. Павла Івановича вигнали зі школи, і штаб повстанців розпустив сам себе.
      А ввечері після чаю Японець сказав товаришам:
      - Бешкетували ми здорово, але, по правді сказати, не через Пал Ваныча, як ви думаєте?
      - Це правда, - сказав Циган. - Бешкетували ми просто так - заради самої бузи... А Впала Ваныч - чимала сволота...
      - Факт, - підтакнув Янкель. - Бити таких треба, як Упав Ваныч...
      - Бий його! - з порушенням закричав Горобець, але він спізнився. Упав Ваныча уже не було в школі. Він пішов, залишивши про себе сумбурний спогад.

      * * *

      Іншу тактику повів якийсь Сірник, прозваний так за свою незвичайну худорбу. Це була нещасна людина. Бойовий офіцер, учасник двох воєн, він був контужений на фронті, навіки зробившись напівглухим, озлобленою й похмурою людиною.
      У школу він прийшов як викладач гімнастики й відразу прийняв сторону начальства, до кожного дріб'язку виконуючи приписання Викниксора й педради.
      Він нещадно карав, записував у журнал длиннейшие зауваження, залишав без відпусток.
      Гарний педагог - звичайно гарний дипломат. Він розраховує й обмірковує, коли можна записати або покарати, а коли й не треба.
      Сірник же мало замислювався й роздавав покарання праворуч і ліворуч, намагаючись тільки не дуже відходити від правил.
      Він расхаживал на своїх довгих, худих ногах по Шкиде, хмуро оглядаючись але сторонам, і беззлобно скрипів:
      - Устань до грубки.
      - В ізолятор.
      - Без обіду.
      - Без прогулянки.
      - Без відпустки.
      Його зненавиділи. Почалася війна, що закінчилася перемогою шкидцев.
      Шкільна рада визнала роботу Сірника непедагогічної, і Сірник пішов.
      Тим же скінчив і Песиміст - напівголодний студент, що не мав ні педагогічної практики, ні педагогічного таланта й не зумів працювати серед шкидцев.
      Багато їх перебачила Шкида.
      Біля шістдесятьох халдеїв перемінила школа тільки за два роки.
      Вони приходили й ішли.
      Повільно, як золото в піску, відсівалися й залишалися справжні, талановитій, відданій справі працівники. Із шістдесятьох чоловік лише десяток зумів, не пристосовуючись, не підробляючись під "свого хлопця", знайти шлях до серцям зіпсованих шкетів. І цей десяток на своїх плечах виніс на берег важку шкидскую туру, оснастив її й відправив у далеке плавання - в широке життєве море.

      * * *

      Ольга Панасівна - м'яка, тиха й добра, мабуть навіть занадто добра. Коли вона представилася завідувачеві як викладачка анатомії, він недовірливо й недружелюбно подивився на неї й подумав, що навряд чи вона упорається з його буйними вихованцями. Однак час показав інше. Те, що іншим педагогам вдавалося зробити шляхом погроз і покарань, у неї виходило легко, без найменшого натиску й напруги.
      Тендітна й хвороблива на вид, вона, однак, мала більший запас холоднокровності: ніколи не кричала, нікому не загрожувала, і все-таки через місяць всі класи полюбили її, і скрізь заняття по її предметі пішли добре.
      Навіть самі ледачі робили успіхи.
      Ненька, Янкель і Горобець - присяжні ледарі - раптом раптово знайшли інтерес до людського кістяка й ретельно вимальовували гомілкові й тім'яні кістки у своїх зошитах.
      Ольга Панасівна зуміла прищепити учням любов до занять і зробила би багато, якби не важка хвороба, що змусила рє кинути на деяке час Шкиду.

      * * *

      Громадянська війна скінчилася. Вступила у свої права мирне життя. В місті один за іншим відкривалися нові клуби й домпросветы.
      Задумалися над цим і в дитячому будинку. Вільного часу в хлопців було досить, треба було використовувати його з толком.
      И от прийшла Мирра Борисівна, повна, життєрадісна єврейка. Вона прийшла похмурим осіннім вечором, коли в класі панувала нудьга, і відразу розворушила хлопців.
      - Ну, хлопці, я до вас. Будемо разом тепер працювати.
      - Ласкаво просимо, - тужно привітав її появу Ненька. - Тільки щодо роботи киньте. Не загинайте. Однаково номер не пройде.
      - Чому ж це? - щиро зачудувалася вихователька. - Хіба погано розробити п'єску, поставити гарний спектакль? І вам буде весело, і інших повеселите.
      - Ого! Спектакль? Це лафа!
      - Засохни, Ненька! Справа буде! - пролунали вигуки.
      Робота закипіла.
      Підходили свята, і тому Мирра Борисівна з місця в кар'єр узялася за справу. Навіть свій вільний час вона проводила в Шкиде.
      Відразу ж підібрали п'єси. Взяли "Скупого лицаря" і уривки з "Бориса Годунова". Увечері, зібравшись у класі, улаштовували репетиції.
      Япошка, що розучив два монологи пануючи Бориса, виходив на середину класу і відкривав трагедію. Але як тільки монолог підходив до вигуку:
      И хлопчики криваві в очах...
      Япошка губився. Темперамент зникав, і він, якось заплітаючись, закінчував:
      И хлопчики кроватые в очах...
      Тоді випливав м'який, але рішучий вигук Мирри Борисівни:
      - Еончик... Знову не так!..
      Еончик ледве не плакав і починав з початку. Зрештою він домігся свого. У репетиціях і в рухливих іграх, що влаштовуються невтомною Миррою, як кликали її вихованці, короталися довгі шкидские вечора.
      Усе більше й більше зближалися хлопці з вихователькою й незабаром так її полюбили, що в дні, коли вона не була чергової, шкидцы по-справжньому тужили. Коштувало тільки здатися її овчинному кожушку й м'якої оренбурзької шалі, як Шкида миттєво оголошувала лементами:
      - Мирра прийшла!
      День спектаклю був тріумфом Мирри Борисівни.
      Грали хлопці з підйомом.
      Вечір виявився кращим вечором у школі, а після програми шкидцы улаштували сюрприз.
      На сцену вийшов Янкель, вибраний одноголосно конферансьє, повідомив про додатковій програмі, що учні приготували від себе на честь своєї виховательки, і прочитав привітальний вірш:
      Закінчивши наш грандіозний спектакль,
      Дамо йому новий на зміну.
      У ньому ушановуємо Мирру Борисівну Штак,
      Що Створила шкидскую сцену.
      Із цього дня дружба ще більше зміцніла, але один раз у середині зими Мирра прийшла й, бентежачись, повідомила, що вона виходить заміж і їде з Питера. Шкода було розставатися, однак довелося упокоритися, і весела вчителька в солдатському кожушку назавжди зникла зі Шкидской республіки, залишивши на пам'ять про себе знайому білетерку в "Сплендид Паласі", щотижня пропускавшую в кіно двох вихованців Мирри - Янкеля і Японця.
      Такі були ці дві виховательки, що зуміли серед дефективних дітей заронити любов до занять і прихильність до себе. Їх любила вся школа.
      Зате Амебку Шкида не злюбила, хоча, може бути, він був і непоганим викладачем.
      Амебка - чоловік середнього років, некрасиво складений, з вузьким мавпячим чолом - був викладачем природознавства. Свій предмет він любив гаряче й усіляко намагався прищепити цю любов і учням, однак це вдавалося йому з працею. Хлопці ненавиділи природознавство, ненавиділи й Амебку.
      Амебка був занадто похмурий, схильний до педантизму людин, а Шкида таких не любила.
      Іде урок у класі.
      Амебка розповідає із захопленням про мікроорганізми. Раптом він зауважує, що остання парта, де сидить Еонин, не слухає його. Він вживає заходів:
      - Еонин, пересядь на першу парту.
      - Навіщо ж це? - дивується Япошка.
      - Еонин, пересядь на першу парту.
      - Так мені й тут добре.
      - Пересядь на першу парту.
      - Так чого ви прив'язалися? - спалахує Японець, але у відповідь чує колишній монотонний наказ:
      - Пересядь на першу парту.
      - Не сяду. Халдей нещасний! - озлоблено кричить Еонин. Амебка якийсь час думає, потім починає все з початку:
      - Еонин, вийди геть із класу.
      - За що ж це?
      - Вийди геть із класу.
      - Так за що ж?
      - Вийди геть із класу.
      Еонин озлобляється й уже люто тупотить ногами. Кнопка носа його червоніє, очі наливаються кров'ю.
      - Еонин, вийди геть із класу, - незворушно повторює Амебка, і тоді Японець вибухає вибухом лайок:
      - Амебка! Халдей триклятий! Чого прив'язався, тупиця дерев'яна!
      Амебка спокійно вислухує до кінця й говорить:
      - Еонин, ти сьогодні будеш мити вбиральні.
      На цьому обидві сторони примиряються.
      От за такий моторошний спокій і не любили Амебку шкидцы. Однак людина він був чесний, його побоювалися й поважали.
      Але самими яскравими фігурами, кращими вихователями, на яких трималася школа, були два халдеї: Сашкец і Костец, дядько Сашко й дядько Костячи, Алникпоп і Косталмед, а попросту Олександр Миколайович Попов і Костянтин Олександрович Меденников.
      Обоє прийшли майже одночасно й відразу ж спрацювалися. Сашкец - невисокий, бадьорий, літній вихователь. Високе чоло й маленька проплешина. На носі пенсне з розколотим склом. Невелика чорна борідка, фігура прошмигуючи, живаючи. Величезний, невичерпний запас енергії, сили, знань і досвіду.
      Сашкеца в перші дні не злюбили.
      Як тільки з'явилася його кремезна фігурка в потертій шкіряній куртці, шкидцы почали його труїти.
      Під час змін за ним носилася зграя башибузуків і на всі лади розспівувала всілякі куплети, складені старшокласниками:

      Є в нас один грибок:
      Він не низький, не високий.
      Він не блошка й не клоп,
      Він горбатий Алникпоп...

      - Агов, Сашкец, Алникпоп! - надривалися хлопці, смикаючи його за підлоги куртки, але Сашкец немов би й не чув нічого.
      Перед самим носом у нього зупинялися юрби хлопців і, дивлячись нахально на його порвані й недбало залатані чоботи, співали експромт, відразу складений:

      Чоботи в дядька Сашка
      Просять нині манної каші...

      Бували хвилини, коли холоднокровність залишала нового вихователя, тоді він різко обертався до изводившему його, але відразу брав себе в руки, посміхався і загрожував пальцем:
      - Ти дивися в мене, гусак лапчастий...
      Гусак лапчастий - теж зробилося однієї з багатьох його кличок.
      Однак незабаром цькування припинилося. Новачок виявився сильніше вихованців, витримав випробування. Витримка його хлопцям сподобалася. Сашкеца визнали справжнім вихователем.
      Він був по-воспитательски суворий, але знав міру. Жодна витівка не проходила для хлопців без наслідків, однак не завжди винні терпіли покарання. Сашкец уважно розбирав кожну провину й тільки після цього або карав провиненого, або відпускав його, прочитавши гарну одповідь.
      Не робив він ніяких потурань, був нещадний і строгий тільки до тих, хто погано займався по його предметі - російської історії. Отут він м'якості не проявляв, і ледарі дорого платилися за свою неуважність і небажання займатися.
      Час ішов. Усе більше й більше зживалися хлопці з Алникпопом, і незабаром з'ясувалося, що він не тільки відмінний вихователь, але й добрий товариш.
      Старші хлопці по вечорах стали посилено зазивати до себе Алникпопа, тому що з ним можна було дуже добре й про многом поговорити. Часто після вечірнього чаю приходив до них Алникпоп, всідався на парту й, горблячись, поблискуючи розколотим пенсне, розповідав - те анекдот, то що-небудь про останніх міжнародних подіях, то згадає який-небудь епізод зі своєї шкільного або студентського життя, посперечається із хлопцями про Маяковського, про Блок, розповість про те, як вони видавали в гімназії підпільний журнал, або про те, як він працював рецензентом у дешевих пропперовских виданнях. Розмова затягається й кінчається тільки тоді, коли задзвенить дзвінок, що призиває спати.
      Так поступово із Сашкеца новий вихователь перетворився в дядька Сашка, в старшого товариша шкидцев, залишаючись при цьому строгим, вимогливим і справедливим халдеєм.
      Костец прийшов місяцем пізніше.
      Прийшов він з лаври, де працював кілька місяців наглядачем, і вже одне це відразу обрізало всі наміри хлопців висміяти новачка.
      Вид його вселяв мимовільну повагу самому страшенному бузачу. Левина грива, коричнювато-руда борода, лютий погляд і потужна фігура в з'єднанні з могутнім, грізним, рикаючим голосом спершу настільки всполошили Шкиду, що учні в паніці вирішили: це якийсь шкуродер з бойні - і охрестили його відразу Ломовиком, однак кличку вже через кілька днів довелося скасувати
      Ломовик, по суті, виявився досить м'якою добродушною людиною, рикаючої й выкатывающим ока тільки для того, щоб налякати.
      Незабаром до його левиного ричання звикли, а коли він брав кого-небудь за шиворот, те знали, що це тільки так, для острашки, та й сам затиснутий в потужній руці мружився й посміхався, немов його лоскотали.
      Однак грізний вид робив своє.
      Гімнастика, що була у веденні Косталмеда, проходила відмінно. Хлопці з задоволенням проробляли вправи, і тільки четверте відділення вічно воювало з дядьків Костей, як тільки можна отлынивая від уроків.
      Незабаром Костец і Сашкец відчули взаємну симпатію й здружилися, уважаючи, імовірно, що їхні погляди на виховання сходяться. Велетень Косталмед і маленький, сутулий Алникпоп належали до числа тих деяких халдеїв, які зуміли удержатися в школі й залишили добрий слід в історії Шкидской республіки, вклавши чимало сил у велику справу боротьби з дитячою злочинністю.
[далі]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48]

Так кажуть...

Найкращий голос на виборах - голос розуму.
Володимир Шамша

Література, книжки, журнали

Реклама

Спонсорство

Довідка