Меню

Всесвітня література українською мовою

Тематичне меню

Допомога проекту

Корисні посилання:

Не обов'язково література

Дещо корисне


Вітаємо на теренах бібліотеки

Бібліотеки вперше з'явилися на древньому Сході. Звичайно першою бібліотекою називають збори глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н.е., знайдене в храмі вавилонського міста Ниппур. В одній із гробниць біля єгипетських Фив був виявлений ящик з папірусами часу ІІ перехідного періоду (XVІІІ - XVІІ вв. до н.е. ). В епоху Нового царства Рамзесом ІІ було зібрано близько 20 000 папірусів. Найвідоміша древневосточная бібліотека - збори клинописних табличок з палацу ассірійського царя VІІ століття до н.е.. Ашшурбанипала в Ниневии. Основна частина табличок містить юридичну інформацію. У древній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклее тираном Клеархом (ІV століття до н.е. ).

Библиотека - установа, що збирає й зберігає добутки печатки й писемності для суспільного користування, а також здійснює довідково-бібліографічну роботу. У цей час усе більше поширюються й входять до фонду бібліотеки мікрофільми, аудіо- і відеокасети, діапозитиви, оптичні носії (CD-ROM).

Тож, запрошуємо до перегляду сторінок Вашої електронної бібліотеки!

Розділи бібліотеки по тематиках

Решта лінків

Республіка ШКИД


      Молода жінка, що тільки що приїхала із Грузії в Ленінград, ішла по вулиці й на одному з людних проспектів у центрі міста побачила таку сцену. Перед вітриною іграшкового магазина дівчинка років п'яти-шести, гарна, ошатна, у білявих локонах, дико ревіла, стукала ногами й кричала:
      - Хочу ляльку! Ляльку в!..
      Перелякана й розгублена мати намагалася неї утішити, пестила, обіймала, умовляла:
      - Ну, Люсенька, ну, заспокойся, ну я ж тобі сказала: у мами грошей немає.
      Відіпхнувши її, дівчисько повалилася на тротуар, спиною на брудний асфальт, і, продовжуючи верещати, затупотіла, застукала по тротуарі каблуками:
      - Хочу ляльку! Зараз хочу! Хочу цю!!!
      Картина ця викликала настільки сильну, непереможну відразу, що на всю життя запам'яталося молодій грузинці. І вона вже тоді подумала, що якщо в неї коли-небудь буде ребенок, вона постарається, прикладе всі зусилля, щоб не виростити таке от чудовиська.
      Через багато років ця жінка стала моєю дружиною. А через якийсь час в нас народилася дівчинка. І ще до того, як вона з'явилася на світло, ще не знаючи, хто в нас буде - Ваня або Маша, - ми дали один одному обіцянка зробити всі, що від нас залежить, щоб виховати гарної людини!
      Звичайно, ми вже й тоді бачили багато труднощів, що стояли на нашім шляхи.
      Батьки ми літні.
      Досвіду немає.
      Ребенок єдиний.
      Матеріальний статок - вище за середнє. ("Труднощі" цю можна звичайно, взяти в лапки, але в недосвідчених руках матеріальний статок і справді може дуже швидко перетворитися в недолік, тому що з його допомогою ще легше розпестити й зіпсувати ребенка.)
      Ми не знали, що дуже незабаром на додаток до перерахованих перешкод з'являться й інші. Що в дівчинки буде не дуже гарне здоров'я й що це сумна обставина перешкодить їй вчасно ввійти в дитячий колектив.
      Таким чином, виникали нові бар'єри.
      Домашнє виховання.
      Майже постійне перебування в суспільстві дорослих.
      Звідси - бідність і однобічність життєвого досвіду.
      А там, спереду, чекали нас і зовсім вуж несподівані речі: те, що називається характером, - уроджені, успадковані його риси й властивості.
      Стояло з усім цим боротися.
      Коли ж почалася боротьба?
      Дуже рано.
      Хтось розповідав, що один раз до А.С.Макаренко прийшла молода мати й запитала, з якого віку варто починати виховання ребенка.
      - А скільки років вашому ребенку? - поцікавився Антон Семенович.
      - Йому всього три тижні.
      - Ну що ж... Ви спізнилися рівно на три тижні.
      Що слова ці не жарт, не парадокс, ми переконалися на власному досвіді. Дійсно, виховання починається буквально з тієї хвилини, коли ребенок з'являється на світло, коли він уперше подає голос, коли проявляє перші свої бажання, радість, прикрість, невдоволення... Втім, я говорю про всім цьому таким тоном і з таким апломбом, начебто я вже й тоді добре розбирався у всіх цих речах. Але ж насправді ні в мене, ні в дружини не було ні досвіду, ні мало-мальськи серйозних педагогічних пізнань. Незважаючи на свою професію, що має досить близьке відношення до педагогіки, я дуже погано розбираюся в цій поважній науці.
      У своєму неуцтві я повинен зізнатися ще й тому, що деякі читачі, можливо, відкриють цю книгу в надії знайти в ній ради досвідченого педагога. А таким я, повторюю, ніколи не був.
      Книгу цю писав не педагог, а дитячий письменник.
      Отут мені треба, імовірно, зробити маленький відступ і познайомити читача зі своєю особою, увести його, так сказати, у коло свого життя й своїх сімейних відносин. У щоденнику нічого цього читач не знайде - щоденник писався не для чужих очей.
      Я народився в буржуазній родині середнього статку. Раннє дитинство моє не було безхмарним, але до десяти років я не відав, що таке нестаток і голод, не знав, почім фунт лихий. Після революції я залишився без родини, кілька років бродяжив, скитался по Росії, побував за цей час і в білих, і в червоних. Не один раз я попадав у дитячі будинки, у колонії, сидів за ґратами. Мені було вісімнадцять років, коли вийшла моя перша книга. У цьому ж віці я познайомився з людьми, які стали потім моїми вчителями, - з Маршаком і з Максимом Горьким. Однак і після цього життя моя не стала зовсім гладкої. За моєю спиною чотири війни, блокада, культ особистості, втрати близьких. Все це час я, як і багато моїх однолітків, жив по^-похідному, на бівуаках, ніколи не забуваючи віщих слів Хемингуэя про те, що "наше покоління мобілізоване на п'ятдесят років".
      Життя я присвятив дітям, писав про дітей і для дітей, але своїх дітей в мене не було. Родиною я обзавівся вже в тім віці, коли чималі люди готуються стати дідусями. Поява в моєму житті дочки було благодаттю, чудом - тим чудом, якого не знають, імовірно, батьки більше молоді. Читачам цієї книги - тим, кому моє відношення до Маші здасться надмірно гарячим, екзальтованим, я радив би пам'ятати те, про що я тільки що сказав.
      Моя дружина моложе мене. Але життя її теж не була легкою. Від першого шлюбу у неї був ребенок, син. Він народився й загинув у блокаду.
      Є в мене ще сестра, Олександра Іванівна, що у родині, по звичці, що збереглася з дитинства, іменують Лялей.
      Є ще племінниця - Иринка.
      З іншими іменами й прізвищами читач, я сподіваюся, як-небудь сам розбереться.
      Як я вже говорив, ця книга писалася без усякого злого наміру, тобто без розрахунку на те, що коли-небудь потрапить у руки читача. Записи робилися для себе - для внутрішнього, сімейного вживання. І якщо книга все-таки виявилася у ваших руках, читач, у цьому винний насамперед наш загальний друг Корній Іванович Чуковський. Це він наштовхнув мене на думку й умовив оприлюднити наші скромні батьківські записки.
      У книгу ввійшли витримки із щоденника, приблизно четверта частина того, що було записано за п'ять із половиною років мною й моєю дружиною Элико Семенівною Пантелєєвої. Усе, що носить занадто домашній, сімейний характер, майже все, що стосується хвороб, докторів, температури, "стола", "стільця", лікувальних і інших процедур, тобто, коротше кажучи, усе, що явно не може зацікавити нікого, крім найближчих людей, - залишилося за межами книги.
      Одним із самих серйозних перешкод, що заважали нам погодитися на оприлюднення щоденника, було питання: чи не ушкодить ця акція нашої дочки? Чи схвалить вона - зараз або пізніше - це батьківське легкодумство?
      Розумію, що справа це ризиковане.
      чи Знає Маша про існування щоденника? Так, знає. Дещо я читав їй недавно, і вона слухала й сміялася. Їй уже майже десять років, і вона свысока, поблажливо дивиться на своє далеке дитинство. З роками, треба сподіватися, це почуття поблажливої переваги зміцніє й разом з гумором, властивим нашої дочки, зробить своя справа.
      У всякому разі, питання про те, чи не ушкодить їй ця книга, не чи зіпсує її, довго дебатувався й був, як бачите, вирішений позитивно. Будемо сподіватися, що не зіпсує й не ушкодить.

      Л.Пантелєєв
      1966 р. Липень.


Початок

[Читати далі...]

Так кажуть...

Коли старанно пошукаєш у книгах мудрості, то матимеш велику користь для душі. Бо той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує, або зі святими мужами.

Література, книжки, журнали

Реклама

Спонсорство

Довідка